Красується аж до морозів Білої хризантеми цвіт, Їй не страшні вітри холодні, Щоденно дивиться на світ Щиро, усміхнено та ніжно, Відкрита всім її душа, Приносить нам приємну свіжість І радість в серці залиша. 2015 р.
Monthly Archives: Листопад 2024
22 posts
Світанковою зіркою сяяла, Сонцем вранішнім пестила ніжно, Колисала нас вечором пізнім Добра й радісна усмішка мамина. Веселковою падала зливою, Гріла ласкою всіх променистою. Залишилася світлою й чистою. Де ж ви дні ті чудові щасливії? 2016 р.
Погода додає знов суму,Неділя вся в омані млості,А відзвуки зажури блюзу,Відтак передалися ночі. Хотілося у небо глянуть,Побачить зорепад яскравий,Немовби викрадали казку,Розлючені із сажі плями. Заснути б і солодкі мрії,Нехай заколисають ніжно,Усі ми по краплинці грішні,Лиш маску надівають вміло. Ось тільки у такому стані,Похмурої нірвани, певне,Найбільше розумієш далі,Що хоче розказати серце.
Свічечка блимає в вікні, Про листопадові ті дні Трагедії голодомору Ми не забудемо ніколи. А на вікні свіча горить, Хоча минуло стільки літ Та пам”ять наша береже Страшні події ті.Невже І нині прагнуть Україну Втопити у крові, щоб згинув Кожен із нас – малі і літні Та об”єднаємо зусилля І […]
Берізок оголені плечі Вітер цілує осінній. Та їм це не дуже приємно, Цілунки ж оті такі зимні. А ще дрібна-дрібна мжичка Вкриває їх мокрою шаллю, В сльозах тих красунечок личка, Мені білокорих тих жаль так. Але вже така вона осінь пізня З дощем та із вітром холодним. Тримайтесь, красуні берізки, […]
(Замість післямови до книги «Холодне Сонце») Мої тексти осінні – я цього не приховую. Приховувати щось від читача непростимий гріх. Я цього ніколи не робив і борони мене Будда таке колись вчинити. Поганої мені тоді карми і злої реінкарнації. Сторінки моїх книг – пошерхлі поверхні моїх необачних і недоречних текстів […]
А вітер сорочку розхристав На старій розлогій вербі, Розвіяв її руде листя І плавать пустив по воді. Кружляють сніжинки в повітрі, Лягають собі на траву. Зима поцілунки-привіти Вже всім посила наяву. 2018 р.
Все місяць плещеться у річці,Та вабить зіроньку небесну,Вона йому по всій доріжці,Прикрасить золотом мережку. Він ніжність стримати не може,Тож ночі відблисками грають,І пестять в любості захоплень,Й дарують внутрішню відраду. А Всесвіт журиться відвічно,Скоріш як місяця спровадить,Від щастя вкутаного німбом…День прийде зникнуть всі забави…
Велика хмара темная осіння Широким решетом дрібненький дощик сіє. Та вже така швидка вона й проворна, Що сонечко закрила боком чорним. А навкруг неї теж все стало сірим, Та прилетів зненацька сильний вітер І хмару ту сердитую і темну Він легко відігнав кудись далеко. Зникла також і дощова завіса, Сонячна […]
Прийде колись час (як завжди невблаганний), коли Сонце охолоне, перетвориться спочатку на білого карлика (схожого на тих, що блукали колись стежками Норвегії в пошуках жебраного хліба), а потім через безодню років на чорного карлика – холодну важку металеву кулю, що буде вічно мовчати в чорноті згасаючого Всесвіту. Але перед тим […]
Важка праця хліборобська, Особливо в час війни, Бо летять на ниви бомби, Ще й мінуються вони. Селянин оре та сіє, Не боїться він заброд, Щоб із хлібом був народ Наш незламний український. То ж дозвольте привітати З професійним святом вас, Трударі сільські завзяті. В нелегкий воєнний чвс Витримки усім та […]
Сумна, похмура осінь,Думки його у тиші…Були давно знайомі,Їх душі мали близькість. Додав ще й дощик суму,Вона така чудова…Все… досить знову блюзу,Сьогодні, мабуть, втома. Краса барвиста осінь,Вагання серед ночі,А місяць кинув промінь,І ніжність сипле в простір. Її кохання поряд,Знаходить свіжі звуки,Тож щастя сіє спогад,Де сходять незабудки…
Вранці прокинулась – біло надворі, На пелюстках хризантем лежить сніг. Буває таке в листопадову пору, Але так не хочеться ще холодів. Хочеться затишку, сонця ясного, Цілунки його на щоці відчувать. Нехай хризантеми квітнуть чудові, А зимонька може іще зачекать. 2024 р.
Як ти живеш, моя батьківська хато? Я так давно у тебе не була, Твого не вистачає так тепла, За ним не перестану сумувати. Як виживаєш, ріднеє село? Людей все меншає у тобі рік від року, Занедбані обійстя замело І взимку не ступити тут і кроку. А як сади розквітнуть навесні, […]
Підніжжя гори, поблизу каплиця,У мирі з природою, слово святе,Несміло сніжок порошить іскриться,Ялинки навколо створили кільце. Відвічний порядок, типова доля,Духовна оселя працює щодня,Молитва за душі, прийнятна догма,Блаженно лунає, лиш сходить зоря. Частенько буває, на гору зійде,Старенький монах, й споглядає у даль,Що думає? Хочеться знати більше,Мабуть, про майбутній замріяний Рай? Так віддано […]
Середина листопада, Жовте листя пада й пада. В таку пору падолисту Усе сяє золотисто. Коли сонечко вигляда Із-за хмари.Листопадом Вітерець кружля зі свистом В пізню осінь падолисту. 2024 р.
Усе колись вперше буває: І перше слово, перший крок Та перший клас й перший урок І перше почуття – кохання. Як зрадили тебе уперше, Лещатами душили сльози, Пекла вогнем образа серце, Біль відчувається і досі. Така вже доля у поета, Падінь немало було й злетів, Розчарувань і творчих звершень, Життєве […]
Клубочиться туман густий над річкою, Не видно нічогісінько за ним, Холодною і мокрою завісою Він дуже схожий та й на сірий дим. Гойдає хвиля жовтий лист вербовий Й латаття ще зелене на воді, Вітер розчісує траві коси руді. Осінній вечір почина розмову. 2015 р.