Ми зустрілися в зоряний вечір, Солов”я чули пісню дзвінку,Тобі клала я руки на плечі І кружляли в кохання танку. Та злітали у даль невідому, Де нікого не було крім нас. Почуття це до болю знайоме. Хоч давно промайнув отой час Та воно у серцях ще не згасло Й досі ніжністю […]
Поезія
11793 posts
Епоха куряви «По всьому це. Кінець. Я мушу йти, Сліпма торкати куряву негожу…» (Райнер М. Рільке) Триноги поставили серед пустки*:Порожнечі весняного саду,Де лише неспокій –Тривога передчуття:Триноги принесли для офіриЧотири зеленооких філософи**:Зрозуміли, що душі людейЕпохи білих […]
Березневий перший день Привітався снігом, Не співа струмок пісень – Притиснула крига. І підсніжник пелюстки Хова від морозу,Вітер зимний дме такий – На очах аж сльози. Що це взялася зима Господарювати У цю пору, як весна Проситься до хати? Хай потішиться іще День чи два, а далі Веснонька таки прийде […]
Весняний вітер ще бува холодним З дрібним дощем і навіть снігом теж. Та залишилося уже йому недовго Бешкетувати. Вже тепло іде. Зігріє квіти, трави і комашок, Дерев торкнуться промінці ясні І тішитимуться вони весні, Всі аж світитимуться радістю і щастям. 2017 р.
А тоді. як сніг розтане, Крига скресне на ставку, Побіжить струмок лугами, Його пісеньку дзвінку Чують трави та звірята, Ще – дерева і птахи,Квіти будуть розпускати Свої ніжні пелюстки. Вітерець повіє теплий,Сонце вигляне з-за хмар,Прилетять граки й лелеки, Кілька лебединих пар. І весняночки полинуть, Їх співатиме дівча. Усе радо та […]
Ой, спогади, спогади, Не даєте спокою Ви чомусь мені. Білим-білим лебедем, Калиновим кетягом Маритесь вві сні. Річкою Тернавкою, Берегом ромашковим, Смаком стиглих груш. Маками червоними, Святковими дзвонами, Котрі в храм зовуть. Бузковою гілкою І диво-сопілкою, Яка з бузини. Квітучою вишнею, Маминою піснею, Що в душі бринить. 2016 р.
Усіх, хто любить Слово поетичне, У кого вірші ллються із душі,Наснаги творчої й любові щиро зичу,Щоби хотілось жити і творить. Птахами нехай вірші прилітають І тішать серденько, допомагають жить. Здоров”ячка міцного побажаю, Щасливою хай буде кожна мить. 2020 р.
Люблю свій край я рідний калиновий Та верб над ставом весняний танок, Теплого літа з квітами розмову, Осінній помаранчевий вінок. Зелен-барвінку погляд той блакитний І жовтих груш в саду та яблук смак. Як же тебе. Вкраїно не любити? У цілім світі кращої нема. 2016 р.
Барвіночку блакитними очима Весняний ранок в небо задививсь, А там летіла зграя журавлина, Додому поверталися птахи. Де мати-й-мачуха в долині вже жовтіла,А біля неї бджілонька мала, Яка нектару назбирать хотіла Й швидесенько вертатись до села. Де котики пухнастії вербові Тихенько муркотіли щось собі. Птахи тут відпочити вже готові І братись […]
З дитинства на мамині руки дивлюсь Лагідні, ніжні, шорсткі від роботи. З любов”ю до них я щокою тулюсь І з вдячністю згадую скільки турботи Завжди було у цих теплих руках, Хоча нам від них діставалось порою. Їх ласку, тепло й доброту із сестрою Назавжди в своїх збережемо серцях. 1980 р.
Свою книгу життя Кожен пише із нас, В когось дуже виходить цікаво. І літопис оцей Перейде до дітей, Там і внуки візьмуться за справу. Та в історії слід Ти залишиш, твій рід,Добрим словом нащадки згадають. Комусь байдуже все, Що життя принесе,Чи похвалять його , а чи лають. Зачерствіє душа, Вона […]
Кроки нечемних їжаків «Венецьке сонце — самобутній маг…» (Райнер М. Рільке) Дощ, що падав щоп’ятниці(Згори вниз, з хмар в океан)Нагадував пілігримам пізнанняТендітного юнака-елліна(О, Патрокле, ти горезнавець!)З того часуЯк ведмедиці стали зорезнавцями,Як птахи навчились кричатиВ колодязь оксамитової ночі,Їжаки малюють кроки ієрогліфами,Наче пишуть вони – колючіКнигу осінніх сутінків,Коли гублять свої жолудіДерева Перуна-Зевса:Наче […]
Тягнеться до сонця рученятами,Дивиться очицями зіркатими, Бо йому цікаво все навкруг. Обережно боязко ступаючи, Робить. ні за що вже не тримаючись Свій найперший самостійний крок. Діти згодом всі стають дорослими, Колись й перед тобою, мій соколику Відкриються усі шляхи-путі. Лиш одне сказати хочу, сину мій – Ким би ти не […]
Крилом лелечим березень махає, Стріча птахів із вирію весна, А на широкій лісовій галяві Струмочка пісня весело луна. Із рясту білого встеляє землю килим, Бентежить душу ніжна зелень трав. Ми тут колись стрічалися із милим, Який серденько у полон забрав. 2016 р.
Хоч нема манік”юру на пальцях І долоні шорохуваті Та у них помістився весь світ. Перероблено ” море” роботи, З досвітку на ногах. вся в турботах Скільки місяців, скільки літ. Хоч блакитних очей не фарбує, Як подивиться – щастя дарує, Випромінюють радість вони. На губах щира усмішка-зваба,Не було ж на них […]
Як сумує гірко поле,Засівати треба знову,Та летять нещадним роєм,Залізяки що зі сходу. Вміє слід війна лишати,Занедбати рідну землю,Де взялися, ох прокляті!Розривають нашу неньку. Україна, світу серце!То куди скажіть полізли?Додали вогню у келих,Щоб ділки вели до прірви. Як сумує гірко поле,По пшениці й житу нині,Розхитали злоби човен,Хто зупинить миру крихкість?
Розмахують хустинками зеленими Та загадково усміхаються берізки, Щось таємниче перешіптуються з кленами І не соромляться нікого аніскільки. Протягують гілки до них, мов рученьки,Запрошуючи тих на ” білий” танець І граціозно легко так кружляють,А вітер бавиться і пестить довгі кучері. 2016 р.
Зруйновано святиню,Руїни…мов примара,Простягся дим блакиттю,Біда ця… не остання… Розтрощена дзвіниця,У простір як послання,Під грудами черниця;Вже біль не відчувала. Що далі, запитання?Зробити попелище,Життя, лиш існування,Чи зовсім кладовище? Ось прийде час розплати,Враз нелюди пізнають,Що світла є, солдати,І скоро наш світанок!