МІМОЗА-ЧАКЛУНКА Мімоза-чаклунка трима в таємниці Чарівнеє зілля й ворожить слова. Хова його в кроні, як голку в копиці, Творить чудасії й хімічить дива! Дзвенислава Гай-Нижник […]
МЕТАМОРФОЗА Велична нація, а люд у ній – безликий! Він щирі почуття під масками хова. Серце обтяжує віків тягар незмитий За втрачені можливості й слова… Ідилія згаса, духовний спокій – вбитий, А Істина – крихка, народ що сповива, І світ її вразливими нитками зшитий. […]
ЩО ТИ ЗНАЧИШ? Останній Дзвоник… Ідилія заповнює серця́, Ти нібито й радієш, а начебто – і плачеш І водночас благословляєш вічного Творця. Поглянеш в вічі самостійності й побачиш… Чи грає кров? Є здатність на святі чуття? Життя – є сальса? Потанцюй! А що […]
ПОКЛИК Відсторонившись від буденного й нудного, Відчувши потяг до творіння та до мрій, Я розливаю фарбу слова чарівного, На стіну сірості й змарнованих надій. І серце обпліта дух зриву непростого, А душу полонить нестримний поклик дій. […]
* * * У хаос корумпованих думок, В безодню задурманених широт, Жадаючи дістати істини ковток Й сягнути завжди бажаних висот, Ми пливемо́ у вир життя з річок Чиїхось сварок, крізь пастки́ незгод, У круговерть байдужості й пліток, Замкнувши душі […]
ТУГА В височині ширяє хмарний дим Наче порив буденних перемін. На серце тисне туга без причин, Думки розсіяні, мов тихий дзвін. Дзвенислава Гай-Нижник […]
ВІЙНА Кривавая бордова тінь, Нещадності густий туман. Задимлена небесна височінь, А плач дітей байдужий ворогам. І посеред жахливих сновидінь Розноситься страждання по світам Та постріли все линуть в далечінь, Вбиваючи душевний, мирний стан. Дзвенислава […]
ЖАДАННЯ Буває, жадаєш злетіть в далечінь, Пустити думки в дивовижний політ, Занурити ґонор й буденність у тінь, Пірнути в гармонії сповнений світ. Іноді прагнеш спалити мости, Забути страхи́, як сніги по весні, Зірвати завісу сумлінь назавжди І жити щомиті в казковому сні. […]
Для чого пишуться вірші…. Для кого?.. Весну світанок щоб стрічав святково, І щебетали пташечки у лузі, Десь матіола зацвіла в окрузі, Стелилось поле рушником пшеничним, Життя котилося шляхом привичним І майоріла у саду калина, Здоров”я було у доньки і сина. Для чого пишуться вірші… Для чого?!! Щоб мир у світі […]
ЧАС І МИ Час безмежний, швидкоплинний, То – неспішний, то – невпинний. Часом можна керувати, Проте – не повелівати. Перед Часом усі рівні: Мовчазні й багатослівні, Добрі, щирі, задушевні Й злі, лукаві, черствосердні. Доля ж кожної людини Щосекунди, щохвилини Зазнає змін від учинків, […]
ЛІТО Розмаїлось квіто літо, Барвами поля налито, Чудодійствами бринить, Світлом пéрловим дзвенить! Соком яблука наповнить, Виноград смакучим зробить, Пофарбує всі плоди В різні диво-кольори! Хай в нас літечко цвіте, В серці – сонце золоте! Дзвенислава Гай-Нижник […]
ОСТАННІЙ ДЗВОНИК Цей день настав і сяє свято, Людей зібралося багато Останній дзвоник продзвенить – Усіх з’єднає, звеселить! І враз, в цю радості годину, На мить – гірку, на мент сумну, Незмітно спогади прилинуть, Розведуть тугу й надихнуть До ностальгії та до мрій, До нових звершень і надій. […]
ПЕРШІЙ ВЧИТЕЛЬЦІ Всі питання, всі бажання, Вчителько, усі до Вас! Ми Вам вдячні за навчання – Я-красуня та весь клас! Світлі промені пізнання Надсилаєте до нас, Ваше щире виховання Пам’ятаймо повсякчас! Дзвенислава Гай-Нижник […]
Я – ВЕЧІР Я – Вечір… Замріяно небом пливу І стежу за тишею в літнім саду. Як тільки розстане зоря на ставу, Я сни дивовижні в сузір’я складу. Двенислава Гай-Нижник […]
… ось там серед ліщинників проросли ніби разом чорні мальви та янголи кам’яні у ставках хлюпоче риба і мовчить, певно щось знає і на глибину пірнає та замість води – вино мальви чорні, але пахли як ромашки та й з шафраном що аж янгол кам’яний тихо чхав й […]
Нам часто вирішити треба, Що нам потрібно взагалі: Чи злото й срібло аж до неба? Чи просто щастя на землі? Де поряд милий і коханий, Чи просто лютая зима? Щось може дійсно довгожданне?, Здається вибору нема. Нам часто вирішити треба, Чи залишатись, а чи йти? Сьогодні я біжу до тебе, […]
Дарить и терять -такое вот лето. С вершины олимпа спускаться никем. Любовь танцевала изящным скелетом На цыпочках в кухне с дырой в потолке. Вот пряник твой к чаю,раскладывай плети. Ножами заштопывай красную нить, Что стала петлей нам.Плохая примета- Чужие триады над сердцем хранить Запомни меня ещё той,величавой, Бесстрашно бросающей камни […]
У зачинені двері – не стукаю, Злісних натяків – не розумію. Не вважаю розлуку – мукою, Я навчилася жити…Я вмію. Зустрічаючи погляд, впевнено,- Твердо тисну тобі руку. Відстороненими темами Розбавляю сердець стукіт… Нереально-складний задум мій (Усміхатися, говорити…) Перевиконано. Зрозумій: “Я без тебе УМІЮ жити!”