модернізм
1119 posts
Дід Василь перебирав важкі стиглі качани кукурудзи, які перед тим щойно позривав на полі, здирав з них зелену листяну шкіру, обтинав жовті бороди і сортував на три великих полив’яних миски: – То для онучків, то на продаж, а то для хрума. Кукурудзу нині в селі мало хто вирощував – не […]
У кожному дереві – Мертвому чи квітучому, Старому чи щойно зміцнілому, Ховається (до часу) ідол – Іноді гнівний і невблаганний, Іноді життєдайний і життєлюбний (Як теплий весняний дощик). У кожній камінній брилі – Замшілій чи то блискучій, Омитій зливою чи то порохнявій Зачаївся спокійний Будда – Лише звільніть його, І […]
Країна, де помер вітер, І воскрес серед паростків жита, Де сталеві ножі дозрівають мов яблука На дереві пізнання добра і зла – На старій яблуні радості. Весталки розпалюють ватру Серед глупої ночі осінніх гусей, Зачиняючи вікна минулого, Одягаючи білі шати Серед міста, що спить. Серед країни, що марить, Серед храму, […]
Того незачесаного літа я мандрував з Рудим Зачарованим Мандрівцем річкою – Дніпром (Бористеном). Ми плили човном вниз по течії від Любеча аж до Низів. Під кошлатим сірим вітрилом на якому ми намалювали вохрою знак Сонця. Інколи (коли вітер втомлювався і байдикував) ми гребли широкими ільмовими веслами, занурюючи їх в річкову […]
Таїна дерев і повітря Відома схимнику Сонце – Відлюднику лісу Галактика, Що вдягнув діряву свиту Ніщо, Може він був кульгавим грішником? А тепер світить у цій темряві, Наче він запалив воскову свічку Молитви першопочатку – Першооснові всього сущого, Еле пам’ятає тільки етюди, Які малював патріарх чужий Епохи давно забутої – […]
Трамвай запашного літа Стукотить по чужій вулиці Янголів В самотині – рікою буття – в самотині Порожній, наче руїна крику волошок, Бо це місто – притулок позичений Заблукалої Еврідіки-невдахи, Що шукала чи то Арахну, чи то Сапфо, Бо слова загубилися, а туніка на шмати, Бо на полі Еагра лишились одні […]
Один дивак, Що майстрував собі крила (на яких так і не зміг полетіти, Краще б літав він на вітрилах мрій) Пояснив мені, що меч це дзеркало, В якому відображається душа Едіпа, А тіло людське – це музика, Яку грає старий кіфаред – автор апокрифу: Незнаного, як драхма кіклопа, Яку він […]
Нічна варта* ступає Стежею кентаврів. Присмерк травневий У Небі майструє містраль**. Мій друг Телемах Шукає зело для медового трунку, Віщує: примарна дорога для всіх: Не тільки для еллінів – В той, незбагненний Тартар. Друже, то стежка самотніх – Оспівуй сади невідомі, Де ті людоконі Пили нектар і гнівили богів***. Ні, […]
Травневий дивак дощ – Це мовчазний пророк, Що кидає землю гостинну І мандрує на досвітку У пошуках свідків Вічного існування Бородатого музики Часу: Він теж грає на струнах Банджо, що звуть Порожнечею, Що замість серця Має очкастого метелика. Травневий дивак дощ Розчиняється в озері Спокою, Де живуть лускаті русалки – […]
Якось у п’ятницю я розкрив Коран і прочитав суру «Люди». Прочитав і мені написалось ось таке: Люди – це вусики таргана Всесвіту, Що біжить порожнечею і шукає мету Свого буття-існування. Серед пітьми, Серед нескінченного невідання. Люди – це фіолетові незабудьки На клумбі кам’яних астероїдів* Нашої дірявої свити-свідомості – Марнотрати тутешніх […]
«Бронзова слухає, сидячи біля помпи пивного барила, втупившись у далечінь. Душа в полоні мрій.» (Джеймс Джойс) Деміург з посмішкою шахового маестро Палить люльку набиту листям авокадо, Читає діалоги Платона щоп’ятниці, Коли скорботи налито по вінця, Коли Місяць оповні зазирає в зіниці Черепа світобудови, викликаючи посмішку Нечемної діви Галактики – зеленовбраної, […]