Хотите булочку с корицей? Чаю? Вот,садитесь,стул. Кофе аромат дымится. Ресница падает. Глотнул. Кровать одна и только стены. Напротив две двери миров. Почему мы здесь? Иль гены? Остановился ход часов. Межмирье. Остановка жизни. Новый смысл. Переход. Белый свет. И кофе брызни. Куда вторая дверь ведёт? С корицей булочка и кофе – […]
Daily Archives: 04.04.2020
10 posts
Втратити легко, та повернути важко. Не забувайте це і бережіть любов, Вона ж не та крилата пташка, Що тільки літо, прилітає знов. Якщо зникає, то уже назавжди І більше не повернеться в серця, Які горіли ніби вічним літом, В них вже назавжди лишиться зима. Холодна й люта, без тепла й […]
Она плачет и слева в груди что-то жжет, Это чувство знакомо ей, даже привычно. Вытрет слезы рукою и дальше пойдет, Все пройдет непременно, все будет отлично. И давно уж усвоен жестокий урок: Всегда помни что ты у себя лишь одна, Где не ценят тебя – там не твой уголок , […]
Не ті слова сьогодні на душі. Не та печаль сьогодні тишу оре. Зима застигла снігом на соші, і сонця блиск ховає у комору. Безлюдний світ втопивсь у мерзлоті. Слідів тікає цівка безкінечна. Не ті слова. І враження не ті. Лише зима здається що доречна.
Можливо помилялися не Ви, а з долею щось трапилось моєю, торкнулось потойбічне голови, чи просто встав з ноги я не тієї. У світі холодів та німоти, якоїсь неозначеної скрути, можливо Вам хотілось простоти, а я не міг таким довіку бути.
За голубою заметіллю, де пругу світиться плече, зима солодке варить зілля і дивні коржики пече. Пахку хитає вітром хвою. Свята в санчата запряга. А в буді, зморений нудьгою, мороз зриває ланцюга.
Як сховається день мишею, Й місяць в небі зірок насіє, Я впізнаю тебе за тишею, Так мовчати ніхто не вміє. Білий лід розцвіте на камені. Теплі вікна засяють густо. У моєму складнім екзамені Всі питання якісь безглузді. І нехай та печаль буде злішою, І безсиллям думки скуті, Я впізнаю тебе […]
Осінній золотий репертуар: Будинки смалять коминів кальяни, Упала синя ніч на тротуар, І там лежить, вдоволена і п’яна. Собаку хтось вигулювать веде. Хтось підставля цілунку ніжну щічку. Усе таке звичайне і просте, Що хоч знімай про диво кінострічку. Латає калабані перший лід. Парад вітрин розбризкує неони. І пробігає тінню чорний […]
Ні звуку, ні жесту, ні кроку… В звичайній процесії днів Мовчання оманливий спокій Не зрушить вібрація слів… Приречено бродить думками Відлуння замріяних фраз… І тиша така поміж нами, Що чути, як дихає час… Таня Пелихівська