Мене жене самотність На вулиці шумні Бо маю небайдужість Ти вже казав мені: “Не треба рахувати Ні часу, ні неділь” Але не можеш бути Байдужим ти мені Тобі я не дружина Мож подумки й були Міська проста дівчина Якими всі були Але я покохала В нестриманій душі Тепер аліє серце […]
Daily Archives: 29.11.2020
32 posts
Легкий тонкий тендiтний Дарунок непомiтний Вгадаєш що зі мною Я сповнена жагою . Бо солодко жадано Душа своє впізнала Та очі твої жгучі І подумки пекучі . Торкання зВорушливі Дієвості чудливі І спалахнули ночі Гранатами. Бо сочні . Ти не відводь очей Від спалахів речей То був тендітний дар Душі […]
Розіллється по тОбі смачний шоколад Гірким подихом, терпким, натхненним Затамує жагу до Весни, до нарад Де серця, оповиті буденним
Правіщим шелестом шептали щось тополі, І полоскали листя в кучерах вітрів. Там у долині аж на видноколі Липневий вечір у село забрів. Джмелі гуділи над медовим квітом, В садах в’язали яблуні плоди. В повітрі пахло травами і літом, Біліли картоплями городи. З полів ішли напашені корови, Коти чекали […]
Передо мной портрет в оконной раме, Теперь таких не пишут, спроса нет. Кто посвятил его прекрасной даме? Художник безусловно был поэт. Отбрасывая тень на пол и стены Она впитала в образ свет луны, Стояла, словно на краю у сцены, Взирая в зал полночной тишины. Она прекрасна или нет […]
Попередня частина: https://premiya.vidatiknigu.com.ua/svtlana/sumnyj-i-neveselyj-pan-zeves-sydiv/ Сидів на кріселку Зевес, оце ось так – скінчився стрес? Хоч неприємно визнавати, що не вдалось перемагати. І що його країна мрій розвіялась як хмар сувій: не захотіли шоу оцінити, а забажали спокійніше жити. Бо шоу безкінечне набрида, дивитись тяжко, коли спокою нема, коли зараза ковіду […]
Мої близькі подарували мені найкращий подарунок у світі – запис з дитинства, де я розказую віршики і співаю пісеньки. Мені там 3 роки, а, здається, що це було учора. Надихнуло… Я слухаю свій голос із дитинства… Не впізнаю… Не знаю… Якась маленька дівчинка десь там Сміється, віршики читає і співає… […]
“Несвоєю” людиною ґвалтувати тіло і душу лиш тому що хтось сказав, що ти мусиш?… Спільні діти, квартира, машина, майно – це причини, чому тобі все одно – з ким ділити ночами ліжко, бо за штампом у паспорті на секс в нього знижка?… Це такі суспільні розцінки на украдене щастя і […]
Предыдущая часть: https://premiya.vidatiknigu.com.ua/svtlana/vyrosla-v-gorshke-klubnyka/ Осень за окошком, солнце уплыло, где девалось лето и куда ушло? Теперь как-то нужно осень пережить, пить чаёк с малиной, в доме не грустить. Дождик – за окошком и снежку летать, веточка скребётся, станет лист бросать. Бросит на окошко, на дорожку в сад, станет ветер мощный листики […]
Останній день. Осіння тиша… Туман над річкою пливе… Пожовклий парк сумує нишком, Але життям своїм живе. Спливає час. Похмуре небо Ось-ось розплачеться дощем… Вже впали краплі. Що ж, так треба – Іти, сховавшись під плащем. Зів’яло листя… Рідка просінь Крізь хмари проситься сама. Останній день. Спочине осінь. Зима попереду. Зима…
ТРИВІРШІ *** Ця пізня зустріч. Минуле не повернеш. Бігає дівча… Не всі сказані слова про любов.Скільки їх ще чекають! Ти була юна і я – школяр.Записки нас поєднали. Весільне фото. Староста я.І рушник через плече.О! На трьох колесах велосипед – дитяча радість.І заздрість!.
Ніколи не хватай ніж з опалу. Ніж – це холодна зброя. Його не можна брати «гарячими» руками, лише «холодними». Ніяких емоцій. Розум має бути чистим (світлим), а душа спокійна. Тільки тоді ти будеш керувати ножем, а не він тобою. Коли хватаєш ніж на емоціях – обов’язково поранишся. Навіть якщо ти […]
Не бійся! Я прошу, не бійся: Коли холодний дощ тебе пройма; Коли за вітром облітає листя; Коли надії вже нема. Повір, той дощ перейде, вийде сонце, Промінням знов своїм тебе зігріє. Розтане сніг і на твоїм віконці Безпечно знову рижий котик мріє. Не бійся, коли холодно і темно. […]
Кружляла осінь за вікном, Стелила килимом листочки, Калину малювала над ставком, Із павутинки клеїла місточки; Дощем холодним поливала стежку, Над річкою туман снувала, Горобині дала свої сережки, А потім теж засумувала… Морозним холодом війнула, Дощем і мрякой пронизала. Так швидко осінь промайнула Першу сніжинку принесла. На крилах […]
На підвіконні, відхиливши штору, Поставлю свічку – хай палахкоти́ть, Згадаю бідних жертв Голодомору, Й облившись кров’ю, серце защемить. Нелегко уявити ту картину, Як в хаті хліба й кри́хточки нема, Колише мати зморену дитину, Повільно помираючи сама. В сердешної єдине, що лишилось- Це біль гірки́й та відчай у очах, А смерть […]
– Тітонько! Хлібчика скибочку прошу чи хоч маленьку духмяну зернину… Стукає дзьобом у шибку горобчик, наче знемоглий голодний хлопчина. Віття калини вже інієм вбрані, землю морозом туго схопило. Лишень по нивах колись життєдайних душі голодні блукають журливо… – Тітонько… Хлібчика б… Всохлу шкоринку… Лиш потримати в долоньках дрібненьких… Душечки босі, […]
Як часто бачиться мені вона, Льодяні ріки, черепичні жовті хати, Засніжених лісів країна, з нею і весна, І ті слова, що не наважився сказати. Якби я все одразу зрозумів, Коли б умовності не стримували ґрати, Я б мук нестерпнії кайдани розтрощив – Але відпущеної пташки не спіймати. Хай пісня лебедина […]