На білім світі є людина, Якій я вірю, як собі, А може, й більше, далебі. Вона така – одна-єдина. Дар Божий – наша дружба з нею. Найбільше чудо із чудес. Дарунок Янголів з небес, Що рідні сестри ми душею.
дружба
10 posts
Давай не будем мовчати, Тримати волі потік. Давай щоразу сміятись Як виклик на внутрішній біль. ⠀ Давай щосили кричати, Як захочем закритись в собі. І сльози не будем ховати Від світу, що б’є звідусіль. ⠀ Як скрутить жалість до себе Й захочеш зі світу втікти, Очима зустрінься із небом Та […]
«Если друг оказался вдруг…» Нам Высоцкий когда-то пел. У меня есть друзья вокруг, Только в горы пойти – не предел. Мы и в воду пойдем, в огонь, И сквозь десять с тележкой лет, Снова встретимся здесь с тобой, Ты родной мне давно человек. «Пусть он хмур был и […]
Збулося… Нарешті збулося! Ти поряд зараз стоїш. А може, мені це здалося – Думки, наче в серденько ніж… Я чую твій голос, а дотик… Від нього мурашки малі, Чому твої очі сумні? Чому ми з тобою чужі? Усе, та не більше обіймів… І серце до серця на мить… […]
Я приехала в гости к подруге, Сколько лет мы не виделись, Боже! На Ундину ты стала похожа! О себе расскажу на досуге. Чашка чая, закат, разговоры… Вспоминаем прекрасное лето, На вопросы находим ответы, Задвигая на кухне шторы. До рассвета так много чая… Уезжать не хочу, но надо. Приезжай ко мне, […]
Обгорнений сивою дрімотою, Ліс спить і марить весною. Безжурний вітер крізь дерева шепоче, Що дуже вже літа і сонечка хоче. Під деревами сплять сніжні кучугури, Сніжинки літають і сміються: “Ми літа не хочем, про літо ми чули…” Висить на дубі листочок і плаче сльозами, Схопився за гілляку і […]
Між дружбою й Любов’ю Між тисячами так непотрібних слів Кожен з нас є чиєюсь тінню Кожен з нас кимось для когось був Не дзвониш… не пишеш… не згадуєш… Втікаючи у свій світ забуваючи мене. Не віриш… не знаєш… не думаєш… І я також – сподіваючись, що пройде… А так хочеться […]
Він переконливо і спокійно завершував доповідь по дисертації. Фізичні викладки та математичні обрахунки щільними ланками зміцнювали один одного. Вони послідовно доводили обґрунтованість озвученого, але присутні не наважувались повірити у збудовану містичну конструкцію. Стомлений важкою працею мозок на «автоматі» продовжував з годинниковою точністю розкривати здобуті таємниці. Відчуття внутрішньої пустоти зростало з […]
Я все ще скучаю дико, І душу душу мовчанням. Живе в мені німим криком Любов, аж ніяк не кохання. Я все ще хочу обійняти… І вірити – ти відпустиш, І зовсім тебе не чекати, Та знати, що ти не тужиш. Ми друзі, лиш дивні друзі….04.04.
Я ніколи не скажу “Привіт” Тим, з ким серце не знало болі, Коли ввечері йшли поміж зір Тримаючи дружбу в міцних Долонях. По гарячих слідах, По забутих стежках Стою мовби бажаю зустріти… Але все ж, я не скажу “Привіт” Тим, хто зрадив мовчанням Столітнім.