. . . . . . . . . . . . .ЩЕ НЕ ВМЕРЛА УКРАЇНА . . . . . . . . . . . .Ще не вмерла УКРАЇНА, – . .Хлопці юні й молоді співали, . .Землю рідну і єдину . .Тілом та душею захищали. . .Ще […]
Патріотизм
651 posts
Ріміні – це каламар старого монаха, Що пише хроніки готів-варварів Пером цибатого журавля-жабоїда: Сірим. Бузиновим чорнилом. На козячому пергаменті світла. Ріміні – це торба рибалки-блукальця, Що серед моря вишукує берег – Скелястий – З якого добре ловити лускатих Вирячкуватих скумбрій-зірок Мереживом білих тунік. Джуліано! Тебе теж кидали в море – […]
Не можна ні пробачити, ні забути, Тисячі невинно полеглих душ, Що так мріяли жити, любити, А ви знищили все в одну мить. Як та нечисть з боліт насували, Із собою несли тільки смерть, Та не знали і не гадали, що священна та помста прийде. Що повстане народ, від мала до […]
Коли складали майбутні плани, Батьки постійно казали, Слова, здавались дивними мені: якщо ми будемо живі. Всіх тих, хто пережив війну, Хіба могла тоді зрозуміти, Щоб дочекатися весну, Вони пізнали ціну вижити. Тепер у нас війна, треба збагнути, Знаходимось і ми, в передчутті весни, Та з ким воюють правнуки й онуки, […]
. . . . . . . . . . . . .УКРАЇНО, Я З ТОБОЮ! . . . . . . . . . . . . . .УКРАЇНО, я з тобою . .В ці складні незвідані часи, . .Ворог суне знов юрбою, . .БОЖЕ, нечисть сію пронеси! . […]
. . . . . . . . . ДУША МЕНЕ БОЛИТЬ …ЗА МОВУ… . . . . . . . .Душа, душа мене болить . .За рідну мову материнську, . .Її так легко розгубить – . .Народну мову українську. . .То ж пам”ятаймо кожну мить . .Та бережімо мову […]
. . . . . . . .ЛЮБІМО РІДНУ МАТЕРИНСЬКУ МОВУ. . . . . .Не забуваймо рідну материнську мову, . .Яку покликані з народження любить, . .Та українською ми розпочнім розмову . .І рідною будемо співать й говорить. . .Оволодіймо досконало рідним словом . .І возвеличимо до осяйних висот, […]
. . . . . . . . . .МИРУ, МИРУ НА УСІЙ ЗЕМЛІ . . . . . . . . . . . .Так тихо, тихо в нашій стороні, . .Ні, не стріляють в нас із волі БОГА, . .Війна, війна… – давно вчувається мені, . .Молитися – […]
. . . . . . . . ПРИЙДЕ ВОЛЯ У НАШ КРАЙ … . . . . . . . .Війна – ганебне явище у світі, . .І люди всі покликані його спинить, . .Війна страшна весною, взимку, в літі – . .Нема пощади ворогам ані на мить! . […]
Ми сміялись тоді і були аж до болю щасливими. Ми раділи, так ніби не буде війни і цих втрат. Ми не знали чужинців, що прагнуть ставати могилами, Бо насильство – це їхній єдиний великий талант. Ми не знали, що нам доведеться боротися з душами, Які ще не покинули тіл, але […]
Люди – не тварини, а дерева: П’ють воду і мають коріння. В когось вічна радість, в когось – сум осінній, Та об’єднує всіх віра праотцева. Лиш вона не дає пропасти. Вночі вимолюють, Удень виборюють Незалежність без домішок рабства. Люди – не тварини, а дерева: Ростуть і не вміють […]
. . . . . . . . . . . .ЧИ БУДЕ КРАЙ ЧУЖІЙ ВІЙНІ? . . . . . . . . .Війна, війна… Який тяжкий, нелюдський зміст… . .Війна – це горе, і біда, і вічний біль… . .Війна – це відчай, страх, щодня недобра вість, . […]
Пішов хлопчина на війну,Не мав ні досвіду, ні хисту,Бо знав, кому як не йому,Сьогодні стримати убивцю. Подався швидко в військкомат,Нікому навіть і пів слова,Контракт тихенько підписав,Така у мужності природа. Матуся бігла у сльозах,Вже їде…син, моя кровинка,Крутилось стільки у думках,Зривалась голосно молитва. Пішов хлопчина на війну,Дитя єдине, відчайдушне,Ось перший бій… тут, […]
А полечко стріло привітно,Де квіти, так буйно розквітли,Та чутно в повітрі залізо,І жалібні звуки сопілки.Були незвичайно щасливі,Ще в тому житті… у час мирний,Це ж треба постати годині,Щоб долю змінити до крихти.Сльоза, породила терпіння,Молитва посилила віру,Любов… то надія й спасіння,Спровадить душевну зневіру.Вируйте простори барвисті,Не дайте лихому осісти,Кружляйте пташки у блакиті,Навіки хай згинуть […]
На попелищі одинокий мак,Мов привид він, біля ікони,Лише недавно тут народ гуляв,Тепер за упокій б’ють дзвони. І небо чорне… відтак застигло,Не світиться уже з віконець,Слізьми та кров’ю впивалось лихо,Там, де війна…зникає сонце.
У чорній вуалі цвіт маків червоних,Сумлива й беззахисна наша земля,Людського безумства сприйняти не в змозі,Зажура встелила безликі поля. Колись вибігали у поле яскраве,Квіток незабутніх – буяла краса,Тепер це війни слід, бентежний багрянець,І сліз матерів нескінченна ріка.
«А флейта розносить Мелодію, повну нудьги…» (Лі Бо) Не журись, моя флейто, Не співай так надривно, Не шматуй мого серця, Журби забагато осінньої У Піднебесній квітучій. Відколи гримлять барабани, […]