Привиди минулого тривожать, Без дозволу приходять у думки і сни. Благаю, допоможіть їх прогнати, Бо мене поглинуть вони. Поможіть молю, кричу, Хоча б один прожити «чистий» день. Бо там в кінці я не знайду, Хоча б своїх тіней.
страх
11 posts
Стихотворение “Замок тьмы” Ничего путного придумать не могу, Словно оказался в замке тьмы. В котором меня закрыли на карантин, Чтобы никого не заразил. В замке этом нет никакой красоты, Лишь полно старых руин. Мало что могу о замке этом написать, Здесь кроме тени страшной увидать, Мало что возможно. Единственное, что […]
Що ховається в сутінках й тінях? Щось магічне чи цукром присмачене? Що складУють у закутках й скринях? Мо’ хороше – для щастя призначене? Тихий розпач душі, яка гине в тенетах, Що в зчорнілих глибинах свідомості Розчленована й схована там у пакетах. Ось такі вже – правдиві відомості! Розрізане серце старими […]
Когда-то в детстве… ты оставался один… И плюшевый мишка… слушал тебя внимательно… Он знал, что тревожишься вовсе не ты… Что маленьким быть тебе не желательно…. Он вместе с тобою делил сомнения… знакомя тебя со своей тревогою… Он больше тебя любил варение… и сказки… про некую лошадь убогую… ты гладил его… […]
А ви коли-небудь думали чи думаєте про смерть? Думаєте про те, що ви не вічні, і що рано чи пізно доведеться покинути цей світ? Хто прийде провести вас в останню путь? Які слова вам скажуть, прощаючись на цілу вічність? Може, нічого не скажуть, вкинуть у сиру землю та й усе. […]
В твоїх очах мій день загублений, І в узголів’ї тоскно снам, В глухому сяйві, в ніч пригублена, Безкровна, мертва тишина. Веслують з вироком безсонниці, Стрілчаті випади галер, Бездумно п’єш печаль з віконниці, І зорі втоплені з озер. Блукаєш холодно кімнатами, Відтінком бляклої стіни, Годинник розчепи на атоми, Ще більш гучніше […]
(уривок з недописаного роману) Чатують з схованих шпарин, в голодних свідках очі, Та мислиш ти: «Свої діяння в тиші схоронив», Вчинивши ж підле зло, під злим покровом ночі, Ти сам не знав, а таїну розкрив. І Зоріла ніч в вогких травневих шатах, У хвилях сяйва місячних блукань, І в цім […]
Схилившись над трупом убитої лані, Білують добичу мисливці захланні, А сонце в тумані сполоханих хмар, Серпанком встеляє кровавий пожар. Ніяк не втекти від русинської длані, Лезо у ножни ховають погани, А озеро міниться матовим блиском, Мов таця із срібла, схвильоване диском. Свічадо відкрило їх лиця понурі, Із ловів вертають накинувши […]
Я без тебе не стану кращим, І вічність з тобою безмірно в цім світі мала, Холодком по душі суне хмарами безкінечність, І сміється над часом, якого постійно нема.
Він розділив свій випадок на ризик, І звів рівняння до нуля, Додавши всі системи метафізик, І бог, і слово, і зола, Овал планет, любов її очей, Помножив слово «ти», на крик «моя!» І знав, що погляд сонця обпече, Що погляд той була його земля.
Він безликий Тезей і сказати йому більше нічого. Рвуть з безодні голодною люттю важкої стопи, Що на грузному схилі їх черепа; бивнями й хоботом, Чорним поглядом ярості в тучах являлись слони. В дикім буйстві атраменту неба, дрижанні небесному, Одержимі безумством. Пилюкою хмарився біг, Легіон знавіснілого серця – природньо-тілесного, Був знищений […]