Monthly Archives: Червень 2022
169 posts
А зорями золотими Нічка свій намет розшила, Запросила місяць в гості, Щоб світив із високості. Бо ще хоче сріблом ткати Та нічого не видати. Світить місчний ліхтарик, А ніченька вишиває Так уміло, що й казати, Вміє й гарно гаптувати. Добра в неї повна скриня. Вправна ніченька майстриня. 2016 р.
Замріяний у соннім спогляданні,Угледів місяченько, там на тверді,Троянду в оксамитнім сарафані,Й красою захопився у натхненні. Окрилена всміхнулася люб’язно,Вся зіткана із ніжності й любові,Побачила закоханості сяйво,І трепетну міжзоряну самотність. Щоденно милувався у мовчанні,Сказати про кохання не посмівши,Поділися слова десь полум’яні.Та сипали амурові лиш стріли. Все навпіл розділилося на ранок,Враз вітер розібрався, […]
«Якщо не стійкі в доброчинності, Не віддані шляху всім серцем, То яка різниця – живуть вони, Чи нема їх на світі?» (Конфуцій) Коли в Піднебесній вирували війни, […]
«Небо нічне Загрожує вихором» (Ду Фу) Корабель, що повільно тоне Дрейфує в тумані моря невідомості. На його борту написано «Е», Капітан корабля – карлик, Що ледве дістає до штурвалу Брудними руками злодія, Він […]
Ой, лелеченьки-лелеки прилетіли, Біля хати на горісі вони сіли, Бо гніздяться тут щороку вони вкотре І господарям несуть щасливу долю. Виростають в них під осінь лелечата І батьки діточок своїх вчать літати, Щоби крилоньки у них міцними стали Й шлях далекий через море подолали. Повернулись навесні на рідну землю, Їм […]
Спи подушка – час ночной. Я прижмусь к тебе щекой И закрою глазки, В ожидании сказки. Одеяло спи. Пора. Обещаю до утра Греть тебя своим теплом Им поделишься с котом, С тем, который не муря, К нам улёгся втихаря. Спи и ты, простынка, В сны мои тропинка.
“Любить – не любить, любить – не любить” – Знову ромашка ворожить. Сонце всміхається й ніжно голубить Добірне пшеничне колосся. Сині волошки і маки червоні, Як польові вишиванки. Міцно тримає в чарівнім полоні Літо від ранку до ранку. 2015 р.
У чорній вуалі цвіт маків червоних,Сумлива й беззахисна наша земля,Людського безумства сприйняти не в змозі,Зажура встелила безликі поля. Колись вибігали у поле яскраве,Квіток незабутніх – буяла краса,Тепер це війни слід, бентежний багрянець,І сліз матерів нескінченна ріка.
