А хочешь, я стану твоею весною? Веткой сирени… зеленой травою… А хочешь, я стану прозрачной росою, Дождем серебристым, лишь ты с тобою… А хочешь,я стану летним приветом? Бризом морским, еле заметным… А хочешь, я стану солнечным днем? Только с тобой бы… только вдвоем… А хочешь, я стану осенней […]
Без категорії
2046 posts
Послухайте пшеничне поле, Його чудові голоси, Коли весь простір, все довкола В обіймах літньоі краси! Пташиний спів летить до неба, Шепочуть стиглі колоски, І тягнуть погляди до себе Волошки, маки, сокирки. Ти був у полі на світанку? Тож поспіши туди скоріш! В промінні сонячного ранку Як перед Богом ти стоіш! […]
Є дивна мить у надвечір’і, Немовби світлом неземним Усе навколо на подвір’і Стає прозоро-золотим… Земля і небо наче злиті Без горизонта, без межі Земне життя з містичним світом Зустрилися на рубежі… Згасає день за небокраєм В прощальних променях тепла, І серпень осінь зустрічає – Не забарися, золота…
На фоні кольорового життя Моє стареньке, чорно-біле фото… Весна чарує піснею сповна. А у думках осіння позолота, Весна розмаєм сили додає, Розписує світанки дивограєм, Вітрами вербам коси розплете… А свічка рівномірно догорає. Життя солодка й неповторна мить Напоює струмок душі по вінця… Хвилини стрімголов біжать у ніч, На попіл перетворюють […]
Хто ж знав, що ми насправді лише люди, А не створіння зіткані із казки. Як дивно, серце стукотить крізь груди… І плечі, руки та ключиці, що потребують ласки. Хто ж знав, що нас так легко розбивати, Що ми крихкі мов чашка зі сервізу! Що навіть випадковий, незнайомий погляд І […]
А дощ іде… краплинами впивається у шкіру, Ростуть гриби у мене в животі. На серці ряст зіткав мереживну хустину, Розриваючи все людське в мені. А дощ іде… і громом розливається по венах. Ти все кричиш, кидаючи на мене блискавки, Стискаючи мої зап’ястя, полонив у своїх теренах, Шаленим вітром зламав […]
Це все ніколи не буде марним. І тоді, коли я зненацька закину усе. Просто згадаю, що навіть бездарним Знайдеться той, хто сльози зітре. Це все ніколи не буде вічним. І кожен з нас колись втратить «когось», Можливо, інколи слід бути трагічним, Щоб зрозуміти в цьому світі хоч щось…
На прогулке мы с тобой, Виноват искали кто, же? Скандал возник очередной, Снова все одно и тоже. Я тебя обидел, Мокрые глаза. Все остановила, Лишь твоя слеза. Вспомнить мне бы в этот час, Что случилось с нами? Страсти как огонь погас? Где любовь мы потеряли? Я […]
Іду у ніч рябу і темну, Бреду, не відаю куди, На долю непросту, буремну Жаліюсь… Боже мій, прости: Що так багато в Тебе прошу, Що хочу щастя і тепла, Що ранню снігову порошу Душа моя не прийняла, Що зустрічаю осінь пізню Невинним кольором весни І за несмілу, тиху пісню Мене, […]
Зеркальная блаженная луна Мерцает сквозь гардины золотые И от деревьев тени, как шальные, На них мелькают, словно на волнах. Душа, как птица вольная! Она Преодолеет сети временные. И не тревожат ум судьбы стихии. Какая мягкая сегодня тишина!
Давайте говорить про щось хороше: Веселку, що із річки воду п”є, Про снігову зимовую порошу І доброту, що в кожному з нас є, Про сни святкові, казкою сповиті І сльози щастя на усіх очах, Про руки безутомно працьовиті І дійсну щедрість, а не на словах, Про сонячні світанки, росянисті І […]
Нове століття. Юна Катерина… Укотре починається поема, коли дівча прискорює хвилини і кличе тишею садочок темний. Ховає усмішку москаль вусатий, чекаючи “хохлушку” легковажну. Підпилий місяць виглядає сватом, заквітчано стоїть черешня-свашка… Немає ще ні воєн, ні походів, ще в білий день Катруся носить воду. Та вже посіяні жоржини жовті і обрієм […]
Вітряно, повітряно Дощ паде у сон, Затихають погляди Із чужих вікон, Верби похилилися, Вдаль ріка біжить, Сонячного зайчика Промайнула мить. Лози виноградові Заплели узір, Зорі визолочує Місяць-ювелір, Нічка тихо тішиться Шелестом дощу… Вітряно-повітряно Я до тебе йду.
так добре літу на межі чекань, коли до осені ще крок, а може й ближче. а нам аби тепла, зела аби ще, накупану дощами світлу рань… вільготно так, отут, посеред мрій, де кожен день – своя окрема казка, де ані сліз, ні болю, ні поразки і світ увесь такий серпнево-твій… […]
пощо тобі, Боже, оці посивілі плачі, завіщо ростуть за плечима мільйонні Голготи?.. у дивній майстерні виліплюють світ брехачі, бредуть поторочі шаленого вітру супроти. а небо таке, ніби випране, чисте гай-гай… і зорі пахтять на весь світ, як достиглі суниці ідеш навмання, а здається, ще крок і вже рай, вже й […]
У темних лісах за сяючим містом, Де сонце грається світлом барвисто В стрімких і прозорих струмках, Ти можеш знайти химерну будівлю Й залишитись в ній на самотню ночівлю, Якщо перебореш свій страх. Коли увійдеш в ту будівлю знадвору, Побачиш в ній двері в кінці коридору У чорній й огидній смолі... […]
Мов стебелинка на просторах долі Я, непримітна квітка польова, Танцюючи із вітром на просторі Намистечком нанизую слова, Збираю їх шнурочками дрібними, Причісую і відправляю в даль… Як стрінуся іще коли із ними – Відчую у душі сльози кришталь.
Життя тепер таке суворе Ми для людей, немов сміття Сьогодні друг, а завтра ворог, Суворе, ось таке життя Ми не цінуєм те, що маєм І не важливо, що це є. Жадністю совість забрудняєм, Не рухай це, воно моє! О, заздрість, що лине повсюди Та лише нею всі живуть Задумайтесь, прозрійте […]