Батькові Якби ж я мала сили розказати І нишком не відводити очей… Якби могла я вірою підняти Й розвіяти весь біль отих ночей… Якби я мала сили без вагання В долонях простягнути силу крил І раптом вже приречене мовчання Так легко втамувати із вітрил… Якби ж я мала сили оце […]
Філософська лірика
2413 posts
З ким варто збиратися в дорогу, далека, а чи близька є мета, не стане марно хто тривожить? Складне і без того життя. З ким варто збиратися в дорогу? Хто руку в дорозі подасть, з ким стане легко від порога, слово чиє полегшить шлях. Привітним, що про інших дбає, але турботою […]
Наплутано… як у коробці з пряжею. То весело, то сумно. Все це наживо. То спиці, то гачки… Переплелося, а розібрать – не вистачає злості, не вистачає сили і терпіння, і страх вже очевидного прозріння. Бо, що не нитка, то однак од мене: сама омана і сама натхнення. Своїми власними руками […]
Коли сніжить, стираються гріхи, усе довкола первозданно біле, і світ увесь – прозорий лід – крихкий, який ми намагаємось щосили уберегти від подиху зими, від гострих списів крижаних бурульок. Спинитися б, завмерти, хоч на мить, у сніговерті й білих кучугурах, щоб вибухнути новим почуттям, новим бажанням жити і творить. Оновлюється […]
Забарилось літо, заблудилося… Десь за гай, за поле закотилося… Як знайти його заворожене? Десь стоїть воно, як стриножене. А душа тремтить, холод стелиться, В серці літепло чом не селиться? Затремтить-схлипне воно жалібно І квилить-квилить знову-заново…
Мені стало легше, як впав на землю дощ, Я трішки навіть стала посміхатись. Невдалий досвід… Був… Ну що ж… Не буду більш нікому піддаватись. Мені стало легше, як впав на землю дощ І змив мої, і змив мої страждання. Неспокій, ти мене вже не тривож. Не хочу я примарні обіцяння. […]
В душі вирують рясно грози, А в серці зранена струна. Десь пахнуть чорнобривці і мімози, А радості в обличчі геть нема. В душі вирують рясно грози, Гримить безжально гучний грім. Змиритись із неправдою не можу, Неправда коле очі всім. Неправда! Нащо та неправда? Кому від неї стало легше? Для інших […]
Музика Олександра Мадея Заглядаю у долю дощу, Де мовчання промовисто пише, Щось в уяві із крапель мощу Поки осінь цю мить заколише… Кожним подихом осінь ловлю, Перешіптую паузи й ноти, Як і все, що так щиро люблю І на що не відведено квоти. Пригортаю осінній цей вальс До […]
І злізали туристи зі спин мармурових леві′в. І потомлені ґіди губили свої парасолі. А один навіжений до лісу ватагу завів. А якісь чумаки рідний хутір позбавили солі. І не танув у березні сивий, як вічність, замет. І хитали травневий розмай саморобні салюти. І весна поставала найгіршою серед прикмет. І […]
і настав новий рік, і тоді ти була жива, бо з-під снігу стирчали барвінок та кропива, і твоя голова ще шукала якісь слова; ти збиралася стати собою ще до Різдва, відсуваючи строки щоразу на день чи два; хтось казав: це хвороба — хронічна, бо вікова; і у вирі подій […]
Всміхнулося сонце в гармонії з небом, І ген в зелен-листі гойдає росу, А жінка щоразу дарує від себе Окрилену втіху й натхненну красу. Всміхнулися квіти в гармонії світу, Сплелися барвисто у мить кольори. У жінки літа розкошують у літі І вся височінь виграває згори. Всміхнулася серце в гармонії […]
Я рятунку шукаю в світанні, Задивляючись в погляди неба, Та в миттєвому цьому ваганні Повертаюся знову до тебе. Я втамовую сльози і болі – І в рядочках складаються рими. Ти прийшла колись тихо у долю, Щоби Ангелом стати незримим. Я встаю із колін, щоб літати, І пишу від […]
У жіночої долі усе на долоні: І примружене щастя, й розхристана мить, Найдорожчі цілунки і сина, і доні, Й запізнілої рими притишене: «Цить!..» У жіночої долі усе за порогом: В когось – райдуга ніжно розводить мости, А комусь тільки блисне зухвало за рогом Або кине світанок самотні хвости. […]
Моїм батькам муз. Михайла Рожка Фотографій змінилося тло, А у косах побільшало цвіту. Ніби вчора весілля було, А в дітей підростають вже діти. Тільки сон сивини лиш один – Ми танцюєм у парі з тобою, І найкращі із наших хвилин Знову кличуть услід за собою. Я візьму голосистих […]
Весна торкається струни, Перемережує у серці І від тієї таїни Любов’ю мами озоветься. Той колір – маминих очей, Той колір – маминого зову, Усіх недоспаних ночей, Що пригортала колисково. Той колір – маминих долонь, Той колір – маминого неба, Її усмішок і безсонь, Що кличе лагідно до себе. […]
Коли печаль – зігріє добре слово, Немов свіча, осяє темну ніч, Тоді єство, убравшись, як в обнову, Буденну сірість кидає із пліч. Коли журба затискує раптово І душу, і погляд, наче пелена, Тоді й воно, оте найкраще слово, Уже з колін, підійме, мов із дна. Коли навкруг […]
Долонями любові Матерям-заробітчанкам Торкаюся долонями любові, Мережачи зі спогадів стежки, Шукаю у кожнісінькому слові Утрачені і вицвілі стібки. І потайки слізьми усе латаю, Несказане молитвами мощу, Зітхаючи, розгублено гортаю, Ховаючись між пасмами дощу. Кричу і розриваюся чаїно, Нечутно затамовуючи сни, Полову безпорадно просіваю Й очікую рятунку від весни. […]
В маленькій іскрі запалилася душа, А потім згасла, мов свіча… В житті я цьому не сама Багато пережити я змогла. В маленькій іскрі запалилася душа, Її вогонь в собі зрощу. Іду, немов по лезу я ножа, Я зможу, я зумію, я пройду… Упала… Піднялася… Уперед… Назад немає сенсу відступать Візьму […]