*** Мій трамвайчик життя вирушає в далеку дорогу. Розпрощався з вокзалом лиш тільки один пасажир. А скільки зупинок? Скільки в житті цім зупинок? І якби не втратить єдиний свій орієнтир. Я минаю степи, минаю засмучені пущі, Зупиняюсь лиш там, де потреба в частинці душі. І рушаємо знов у майбутнє, […]
Філософська лірика
2421 posts
Стільки сонячних днів попереду! Стільки радісних злив! Так хочеться Бігти, руки розвівши, берегом, Усміхатись містам й околицям. Хочу радість хапати жменями, Зберігати нейронами, м*язами. А усе, що стирає й жме мене Я скидатиму геть одразу. В кожнім світлі – барвисті промені, В кожнім дні є краплинки радості. Їх […]
Ніхто в житті не знає долі наперед… З ким вірність жде, а де чекати зради… Хто стане другом нам, хто радість відбере, а хто у час сумний додасть розради. Хто знищить все прекрасне… Хто усе віддасть,… розділить хліб, і слово тепле скаже. Хто руку допомоги в час важкий подасть, а […]
Звучить розчулено струна В обіймах ніжного мажору – Це щедро ділиться вона Всім сокровенним у цю пору. І у мереживі вітрів, І у збентеженості квіту Вона тому, хто чути вмів, Дарує витонченість світу. Несе у дотику долонь Якусь чарівну нескінченність, Щоби забрати з підвіконь Припалу пилом всю буденність. […]
На вулиці тепло, та мені чомусь зимно, Мурашки по шкірі, хоч літо в обісті, І чомусь в’їдається запах бензину, Їдкий запах гарі й торішнього листя. Пронизливий шепіт й щораз насторожі, Звихнутись не довго, чи може так й є, І чуєш щораз “помагай тобі Боже”, І знаєш у кожного в думці […]
Нине Мельник Она сидела у окна, С надеждой вглядываясь в лето: Вот так цвела её весна И осень верила в приметы. Она молчала у окна, А рядом – те же ожиданья И будни выпиты до дна Да сжаты гроздьями признанья. Она любила у окна Листочек, сорванный дождливо, И […]
Доченьке Приезжай, моё солнышко, сядем на кухне И, как в детстве, заварим любимый наш чай. Всё недоброе, доченька, сразу же рухнет, Когда мама обнимет тебя невзначай! Приезжай, моя девочка, двери открыты, И любимая гречка давно уже ждёт, Отпусти каждый страх, неустроенность быта – Вот он рядом, счастливой судьбы […]
Моїй родині Співає ліс нам просто за вікном, Перебирає струни, наче долі, А ми зібрались знову за столом – І пригадалось якось мимоволі… Маленька я в колисці у батьків, Щаслива мати з сестрами і братом, Одна бабуся, друга, щирий спів І ще всього згадалося багато. Немов з […]
Батькові Якби ж я мала сили розказати І нишком не відводити очей… Якби могла я вірою підняти Й розвіяти весь біль отих ночей… Якби я мала сили без вагання В долонях простягнути силу крил І раптом вже приречене мовчання Так легко втамувати із вітрил… Якби ж я мала сили оце […]
З ким варто збиратися в дорогу, далека, а чи близька є мета, не стане марно хто тривожить? Складне і без того життя. З ким варто збиратися в дорогу? Хто руку в дорозі подасть, з ким стане легко від порога, слово чиє полегшить шлях. Привітним, що про інших дбає, але турботою […]
Наплутано… як у коробці з пряжею. То весело, то сумно. Все це наживо. То спиці, то гачки… Переплелося, а розібрать – не вистачає злості, не вистачає сили і терпіння, і страх вже очевидного прозріння. Бо, що не нитка, то однак од мене: сама омана і сама натхнення. Своїми власними руками […]
Коли сніжить, стираються гріхи, усе довкола первозданно біле, і світ увесь – прозорий лід – крихкий, який ми намагаємось щосили уберегти від подиху зими, від гострих списів крижаних бурульок. Спинитися б, завмерти, хоч на мить, у сніговерті й білих кучугурах, щоб вибухнути новим почуттям, новим бажанням жити і творить. Оновлюється […]
Забарилось літо, заблудилося… Десь за гай, за поле закотилося… Як знайти його заворожене? Десь стоїть воно, як стриножене. А душа тремтить, холод стелиться, В серці літепло чом не селиться? Затремтить-схлипне воно жалібно І квилить-квилить знову-заново…
Мені стало легше, як впав на землю дощ, Я трішки навіть стала посміхатись. Невдалий досвід… Був… Ну що ж… Не буду більш нікому піддаватись. Мені стало легше, як впав на землю дощ І змив мої, і змив мої страждання. Неспокій, ти мене вже не тривож. Не хочу я примарні обіцяння. […]
В душі вирують рясно грози, А в серці зранена струна. Десь пахнуть чорнобривці і мімози, А радості в обличчі геть нема. В душі вирують рясно грози, Гримить безжально гучний грім. Змиритись із неправдою не можу, Неправда коле очі всім. Неправда! Нащо та неправда? Кому від неї стало легше? Для інших […]
Музика Олександра Мадея Заглядаю у долю дощу, Де мовчання промовисто пише, Щось в уяві із крапель мощу Поки осінь цю мить заколише… Кожним подихом осінь ловлю, Перешіптую паузи й ноти, Як і все, що так щиро люблю І на що не відведено квоти. Пригортаю осінній цей вальс До […]
І злізали туристи зі спин мармурових леві′в. І потомлені ґіди губили свої парасолі. А один навіжений до лісу ватагу завів. А якісь чумаки рідний хутір позбавили солі. І не танув у березні сивий, як вічність, замет. І хитали травневий розмай саморобні салюти. І весна поставала найгіршою серед прикмет. І […]
і настав новий рік, і тоді ти була жива, бо з-під снігу стирчали барвінок та кропива, і твоя голова ще шукала якісь слова; ти збиралася стати собою ще до Різдва, відсуваючи строки щоразу на день чи два; хтось казав: це хвороба — хронічна, бо вікова; і у вирі подій […]