Теплий літній дощик Він скороминущий. Пам”ятаю й досі, Як “міряли” калюжі Ми босими ногами, Ступали там, де глибше, Раділи і сміялись, Були такі щасливі. Замурзані та мокрі, Блищать лиш оченята, Ми тим не переймались, Що скажуть батько й мати. Верталися додому – Вечеряти і спати. Веселі ті пригоди Приємно так […]
Інша поезія
656 posts
Стояла нічка, сиза і похмура, Літали духи пізньої весни, Блискучий грім вихоплював фігуру Стрункої, кучерявої сосни. Сміливо вітру піднімались крила, Страху маленький ворушився біс, А дощ ішов, здається, через силу, Напевне, літу клятву вже приніс.
Ми завжди маємо “але” Що сподівання в нас краде Лише три літери “але” В думках зозулею кує! Та в смутку, горі і печалі Ми теж його завжди шукаєм! Всього три літери “але” Що нам надії додає! 06.05.2021
Все ніби є, а людство знову бідне, Бо світ уже не тоне в чудесах, Дощі бурмочуть казочки нуклідні В сплюндрованих жадобою лісах. Кар’єрів скрізь накидано стигматів, І пластиком залита кожна п’ядь. Кого тепер, мій Божечко, карати? Кому тепер ковчега будувать?
Велике поле, вічне поле, Ані машин, ані дротів, О, скільки тут згубили солі, І скільки випито життів. Сказати б щось – немає слова, Змовчати б щось – думок нема, Є тільки небо білоброве, І маку стишена юрма.
Прилетели! Милые! Под окно отвесное, Принесли на крылышках Чистое, небесное… И совьётся гнёздышко, И родятся деточки, И распушат пёрышки На зелёной веточке… Улыбнется бабушка Дедушке в ответ — И стучится лучиком В мое сердце свет…
А можна, я замовлення зроблю? Мені, будь ласка, ясну теплу днину, Щоб сонця ясного и неба досхочу. А можна… И весну без карантину? Уже не ріже око масковий режим І руки вже не лущить антисептик. Ми звикли всі, та кожен, поміж тим, Десь в глибині романтик, а не скептик. Де […]
Передчуття передкраси. Таємні натяки на зміни. Прозорі світяться ліси, І сонце бігає в хустині. Іще морозу сяє сіль, Іще бракує небу слова, А вже гуде діжкатий джміль, І навіть настрою медово.
буде день буде ніч буде небо і низ для моїх протиріч місце знайдеться скрізь буде з розумом спір птах печінку склює а дрімоті не вір не моє не моє
навчіться людей відпускати – із жалем, надією, тривогою. ним своїх людей шукати та йти своєю дорогою.
Низько літа ластівка, Ластівка, а ластівка! Падає краплиною дощик до землі. Десь там щось забудеться, В когось щось тай збудеться. Кольорові промені падають у млі. Йдуть по небі хмари, Синіх стін примари. І несуть собою дощ чи, може, й град. Раз упасти мали Й щось твоє забрали. То нехай […]
Не йди ! Здавалось, Ще все попереду., Що можна встигнути. Не йди! Та настав день – Чорний… Три букви лише, Які стали вироком. Лише три букви, А життя постало В іншому світі. Не йди! Поїздки,процедури. То надія,то розпач. І між цим – сльози… Три роки трималась, три роки боротьби… Не […]
Замесила пасхальное тесто – сдобное, богатое, перекрестила (как бабушка) и жду пока поднимется… а в голове крутятся её рассказы о тяжёлом детстве… Бедном и голодном… Проходящем в чувстве постоянного страха… А знаете, какая Пасха была у них? Праздник Светлого Христового Воскресения… Церковь закрыта… Куличи – под запретом… Нарушаешь? – прямая […]
Audi, vide, sile. Слухай, дивись, мовчи. День на шматки розбито. Небо дає ключі До розуміння світу. Те, що було – пусте, А до світанку – рано. Чуєш, як сон цвіте В синіх руках туману?
Вона вкотре збирала пакунки. І чекала на пізній дзвінок. Не трималася людської думки. І ішла до мети. Крок. Знов крок. І уголос жила мовчанням. І до сховку складала ніжність. І лякалася від звучання, Певне всоте, від слова “вічність”. Кожен день підіймала пір’їни. Дивні знаки – посланниці долі. Обминала душі-руїни. Не […]
08.04.21(10:00) Проснуться утром, – это так обычно.. Открыл глаза, – и вот он – снова день.. И свет в окне такой себе привычный, На подоконнике от шторы тень… Ногами встать на пол… Пройтись по дому, – Здесь чуда нет, Всё так должно и быть.. И в зеркало смотреть – Нам […]
І у в’язниці, І на волі, Великим містом Чи селом, Скрізь ходить сон, Всіх знає сон. Один Харон Не спить ніколи, І древнім хлюпає Веслом.
Поет зродився із землі ланів медових І у віки назавжди свій залишив слід, В часи важкі відтворював у слові Своїх думок безмежний дивосвіт. Земля поета колосилась житом, Плекала у гніздечку солов’я, Батьківський дім, дощем-росою вмитий, Скріпив талант незламного митця. І кожен день, й безсонними ночами, Коли перо виводило рядок, […]