Лечу… Один, в холодной пустоте, средь звёзд далёких слабенького света, столь призрачного в этой темноте… Здесь, рядом где-то, тёплая планета, с которой неизбежно я столкнусь в том месте, что, быть может, краше рая, ударю, с жутким грохотом взорвусь, весь берег жаром адским выжигая… Там джунгли, там лазурный океан волнами любит […]
Пейзажна лірика
1518 posts
Вже яблуками пахне хата, Солодка слива наливає сік, З-під листя виноград завзято До сонця наставляє бік. Туман вкриває ще незаймані луги, Ранкову просинь сонце зігріває, У небі вже гуртуються птахи… Агов, верніться! Там тепла немає! Чому сумуєш? Літо відліта… Та ще медком так хоче задобритись, Ще айстрів грає вишита канва […]
Я вижу бой враждующих миров, сцепившихся в сражении титанов. Безумен рёв борьбы морских валов и пламени подземного фонтанов… Смотрю я как, сжимаемый водой, ком лавы, распухая и взрываясь, твердеет и становится землёй, над морем новым островом вздымаясь… А в это время где-то там, вдали, твердь медленно и тихо исчезает, слышны […]
Зимой снег-белый и пушистый. Весной-цветочно-лепестковый и душистый. А летом-тополиный и воздушный, И осенью-нежданный, первый, грустный…
На землю тихо спав осінній вечір І темрявою вкутав білий світ. Холодний вітер обійняв за плечі: То піджене, то спинить. В таку мить Невільно прислухаєшся у тишу: Магічну, тиху, мудру, мовчазну. Із нею наче сутність спокійніша, З нею смиренно линеш в самоту. Хода повільна лист сухий колише. Здається в темноті […]
…В задумчивом покое зимний сад, грустна его замёрзшая природа, лишь изредка тревожит снегопад да ветра вихри в это время года… Сад брошен и людьми давно забыт, как старое, ненужное строенье. Он тих и пуст, он всем ветрам открыт с тех самых пор, как вымерло селенье. Сад спит, не просыпаясь и […]
Читай свої поеми тільки вголос. Хай музика тих слів звучить! Їхня душа, мов стиглий колос, Що посеред лану блищить. Відчуй ти аромат своїх віршів, Що так навіюють кохання! Їх смак – звучання скрипалів. Вони несуть лиш сподівання поринь у вирій колориту. почуй любов до рідної землі. Цінуй ти […]
Вночі упав на землю сніг раптово Й навколо стало дивно і казково. Покрила пухом всі дерева й трави Пані- зима морозна, не лукава. Серед квіток лишились хризантеми. Яка чудова для художника ця тема! – На білім покривалі мерзлі квіти, Мов виклик смерті та бажання жити. Байдужий сніг пелюстки відбиває, Холодний […]
Весну видно у жовтих котиках лозини, У білих парашутиках кульбаб, У цвіті черешневому красивім, В буйних садах, серед яких не видно хат. Весну чутно у щебетанні птиці, У дзюркотанні лісових джерел, У перших перегуках громовиці, У шелесті пробуджених дерев. Весна вдягла шовки квіток барвистих: Підсніжників, фіалок, жасмину, сон – трави… […]
Люблю зайти в весняний ліс, Де дихається в повні груди. Живиця свіжа пахне всюди – Вбирай, п’янися і живись.! Мов персонажі із казок, В задумі шелестять дерева І тягнуть віти просто неба – Хочуть барвистих вже блузок. Ще тихо. Тільки вітерець Правічний, дикий, нелукавий Промчить й майне ганяти хмари, Щоб […]
Пора осіння з неповторною красою, Мов чепурна ґаздиня тихою ходою Господарює, красить, золотить, Мозаїкою казку скрізь творить. Колотить фарби жовті та багряні, А барви зріджують дощі й тумани. Сумна, проте захоплююча акварель, Мить сподівання, роздумів, ідей. Вальсує з мокрим листям вітер долом, Вверх підійме й розкидає довкола. Акорди птахів лиш […]
Нежное чувство далекой страны, Что завораживает своими красками, Зеленых парковых деревьев, И прозрачных рек из талых вод. Нежное чувство далекой страны, Словно манит в свои сказочны красоты, К вечному солнцу пленит лучами, Ясным небом и захватывает душу… О Боже – как невесомо поют птицы, И слышно их пение о любви […]
Зорi далекi Вадим Ферзь Мерехтять у небі Зіроньки прекрасні, І сумують верби, Як дiвчата красні. Зорі, наче очі, Дивляться крізь вії, Світять серед ночі У хлопчачих мріях. Може потонули В річечці глибокій? Піною плеснули, Миють собі боки. Покупались зірки, Сріблом в плесах грають, А за косогірком Солов’ї співають… Лютий, 1999р.
Ковыля серебристые гривы Чешет ветер гребенкой воздушной, А луна, как ребенок игривый, Улыбается Ноту* радушно. *Нот – в древнегреческой мифологии олицетворение южного ветра.
Залишив орач коней на травах, спутаних і стомлених по дню. В довгих гривах вітерець зі ставу прохолоду переплів свою. Скільки літ в роботі пролетіло… Стерли в парі шлеями боки, хомути від поту почорніли. Бігли так, як шарпали віжки. І, поклавши голову на шію, подруга гривастого коня чи дрімала, чи блукала […]
А у серпня долоні розпечені до помаранчу, в них повітря густе розколисує хвилями небо. І розплавлені зорі, краплинами впавши у воду, довго-довго розсвічують чорне безвітряне плесо. А метелики ночі сідають на них, як на квіти, пропливають між хмарами з місяцем в парі. Лиш здивований лебідь ніяк зрозуміти не може – […]
Смереки закутались в хмари, Стрічаючи завтрашній день, Стежки потопають у травах, Світанки співають пісень Про край наш натхненно-чарівний, Людей працьовитих, про те, Як Черемош плине крізь роки, Як він свої води несе. Крізь скелі, безкиди і кручі Свій шлях прокладає ріка… У нашому краї святковім Хай музика лине стрімка, […]
Ви погляньте, яка гарна в нас земля! В Україні є і гори і моря, Є міста, і неповторна їх краса, Водограї є, і вікові ліса. І широкії простри навкруги Тому й серце з Україною назавжди. Пісні будемо Країні ми співать, У віршах Країну будемо прославлять. Нехай квітне з кожним роком […]