«…сів біля вікна, щоб спостерігати ніжну темряву ночі, слухати різні сумні звуки і мучитися серцем, що оточене жорсткими кам’янистими кістками.» (Андрій Платонов «Котлован») Йшов Час – невблаганний як сама Галактика (а може ще більш невблаганніший). Асистент Морока Анатолій продовжував працювати на кафедрі фітопатології – у його свідомості ця кафедра була […]
Усіх, хто любить Слово поетичне, У кого вірші ллються із душі,Наснаги творчої й любові щиро зичу,Щоби хотілось жити і творить. Птахами нехай вірші прилітають І тішать серденько, допомагають жить. Здоров”ячка міцного побажаю, Щасливою хай буде кожна мить. 2020 р.
Метушились думки;Мов ворони чорні,Затуляли крильми…Місяченьку очі. Закружляли в танку,Сміючись зухвало,Тож безсоння ланцюг,Всім нечистим свято. Проклятуща війна,День і ніч сирена,Подарунок царя,Вогняна геєна. Де взялася біда,Наробила горя,Постраждала душа,Їй потрібна воля. Напиши свій есей,Розжени, що чорно,Дух не знає дилем,Зло хай щезне скоро.
Люблю свій край я рідний калиновий Та верб над ставом весняний танок, Теплого літа з квітами розмову, Осінній помаранчевий вінок. Зелен-барвінку погляд той блакитний І жовтих груш в саду та яблук смак. Як же тебе. Вкраїно не любити? У цілім світі кращої нема. 2016 р.
Барвіночку блакитними очима Весняний ранок в небо задививсь, А там летіла зграя журавлина, Додому поверталися птахи. Де мати-й-мачуха в долині вже жовтіла,А біля неї бджілонька мала, Яка нектару назбирать хотіла Й швидесенько вертатись до села. Де котики пухнастії вербові Тихенько муркотіли щось собі. Птахи тут відпочити вже готові І братись […]
Сестра Наталя, немов графиня,Тримає постать, гордлива жінка,Багато в чому вона майстриня,Навколо сяє її довкілля.З дитинства строга, усе за часом,Тож каву пити, потрібно вчасно,Як на повторі, життя спіраллю,Відтак сусіди, Бог звів на благо.Овен сузір’я весни початок,Така красива, неначе зірка,Скипить буває, немов торнадо,Та й ще доволі уперта жінка.Як до мольберта підійде, дійсно,Іскряться […]
З дитинства на мамині руки дивлюсь Лагідні, ніжні, шорсткі від роботи. З любов”ю до них я щокою тулюсь І з вдячністю згадую скільки турботи Завжди було у цих теплих руках, Хоча нам від них діставалось порою. Їх ласку, тепло й доброту із сестрою Назавжди в своїх збережемо серцях. 1980 р.
Свою книгу життя Кожен пише із нас, В когось дуже виходить цікаво. І літопис оцей Перейде до дітей, Там і внуки візьмуться за справу. Та в історії слід Ти залишиш, твій рід,Добрим словом нащадки згадають. Комусь байдуже все, Що життя принесе,Чи похвалять його , а чи лають. Зачерствіє душа, Вона […]
Кроки нечемних їжаків «Венецьке сонце — самобутній маг…» (Райнер М. Рільке) Дощ, що падав щоп’ятниці(Згори вниз, з хмар в океан)Нагадував пілігримам пізнанняТендітного юнака-елліна(О, Патрокле, ти горезнавець!)З того часуЯк ведмедиці стали зорезнавцями,Як птахи навчились кричатиВ колодязь оксамитової ночі,Їжаки малюють кроки ієрогліфами,Наче пишуть вони – колючіКнигу осінніх сутінків,Коли гублять свої жолудіДерева Перуна-Зевса:Наче […]
Краплі ведмежого меду «…Він грав, і далі лився звук мінорний, а в дзеркалі з’явився ківер чорний із голови безоким кістяком…» (Райнер М. Рільке) Будівничі готичної вежіЗадивлялися в Небо:А може там провесінь?Хотіли летіти(Як ластівки)Але Небо було камінним(Бо сповнилося мовчанням –Лиховісним,Як тупіт копит синього однорога,Бо сповнилося […]
Тягнеться до сонця рученятами,Дивиться очицями зіркатими, Бо йому цікаво все навкруг. Обережно боязко ступаючи, Робить. ні за що вже не тримаючись Свій найперший самостійний крок. Діти згодом всі стають дорослими, Колись й перед тобою, мій соколику Відкриються усі шляхи-путі. Лиш одне сказати хочу, сину мій – Ким би ти не […]
Крилом лелечим березень махає, Стріча птахів із вирію весна, А на широкій лісовій галяві Струмочка пісня весело луна. Із рясту білого встеляє землю килим, Бентежить душу ніжна зелень трав. Ми тут колись стрічалися із милим, Який серденько у полон забрав. 2016 р.
Прикрасила цвітом,І душу зігріла,Наповнила змістом,Тендітна утіха. Привабливий запах,Таємність повітря,Так трепетно здатна,Голубить довкілля. Помежи всіх квітів,Маленька спокуса,Не треба софітів,Побачити чудо. Пригожа, чуттєва,Проста і незвична,А стільки блаженства,Все ж лісу перлина. Конвалії ніжність,Мелодія щастя,Романтик у німбі,І пісня веснянка.
Хоч нема манік”юру на пальцях І долоні шорохуваті Та у них помістився весь світ. Перероблено ” море” роботи, З досвітку на ногах. вся в турботах Скільки місяців, скільки літ. Хоч блакитних очей не фарбує, Як подивиться – щастя дарує, Випромінюють радість вони. На губах щира усмішка-зваба,Не було ж на них […]
«Друже, ти там самотітемеш, де…» (Райнер М. Рільке) На подвір’ї кляштору містикиЗавесніло, наче то переддень,Коли брили й цеглиниСтають жовтими квітами.Вчитель, що пізнав виноград,Що прийшов з глинища снів,Сказав-напророчив, що вода на століПеретвориться в шкаралущу Істини,А ми все вертаємось-небаримосьВ країну теплих злив та дощиськ,Бо там чи то синя провесінь,Чи то троянди бавляться […]
Як сумує гірко поле,Засівати треба знову,Та летять нещадним роєм,Залізяки що зі сходу. Вміє слід війна лишати,Занедбати рідну землю,Де взялися, ох прокляті!Розривають нашу неньку. Україна, світу серце!То куди скажіть полізли?Додали вогню у келих,Щоб ділки вели до прірви. Як сумує гірко поле,По пшениці й житу нині,Розхитали злоби човен,Хто зупинить миру крихкість?
Розмахують хустинками зеленими Та загадково усміхаються берізки, Щось таємниче перешіптуються з кленами І не соромляться нікого аніскільки. Протягують гілки до них, мов рученьки,Запрошуючи тих на ” білий” танець І граціозно легко так кружляють,А вітер бавиться і пестить довгі кучері. 2016 р.
Зруйновано святиню,Руїни…мов примара,Простягся дим блакиттю,Біда ця… не остання… Розтрощена дзвіниця,У простір як послання,Під грудами черниця;Вже біль не відчувала. Що далі, запитання?Зробити попелище,Життя, лиш існування,Чи зовсім кладовище? Ось прийде час розплати,Враз нелюди пізнають,Що світла є, солдати,І скоро наш світанок!