10 серпня 1692 року з дикого соснового пралісу, що біля Іскоростеня вийшов бородатий чоловік в подертій свиті на ймення Іван Коса. Брудний, нечесаний, з втомленими синіми очима. Він більше двох місяців блукав лісами, їв, що вдалося в знайти, зловити чи вполювати: слимаків, ягоди, гриби, личинок деревних жуків. Не дивлячись на […]
філософія
3741 posts
Колись давно, коли світ ще був молодим і білі хмари називали островами в синьому морі, а не шматками алабамської вати, які хтось (можливо, чорношкірий всезнайка Джо) спересердя підкинув в гору, я познайомився зі старим дідом на ім’я Годі. На відміну від Ґодо його ніхто ніколи не чекав. Він приходив несподівано, […]
У день сонцестояння,Коли Сонце дивувалось і завмиралоСпоглядаючи людей і коней,Ясени та просо,І синиці й вивільгиСлавили буяння зела,Вчитель Досконалий з Північних МурівЗапитав музику Жовтої Істини:– Раніше народжений!Ви грали мелодію «Світанок»На березі озера Дун Тін.Я слухав їїІ наповним мою душу страх,Потім розчинився я в недіянні,Потім охопило мене сум’яття.Схвильований, я сповнився мовчаннямІ не […]
Вусаті норовисті кентавриДегустують стиглі яблукаВ саду патріарха Ноя:У дітей Нефели був свій плітІ свій нечемний човен*Зроблений з бамбукових стовбурів.Вони полюбляли кислі істини,А Ной цінував хмільне і солодке,Бо життя – це джерело втіхи**,Але про це ще ніхто не знавУ світі, що був омитийІ отримав чергову молодість.Навіть борода патріарха Ноя –Човняра та […]
Любов навіщо берегти у скрині?Вона приходить, як новий світанок,Обійме простір і у сяйві зблисків,Витає дивним білокрилим птахом. Любов це сонця промінець, не стримуй,Тепло так злагідно торкнеться серця,І знову усмішка осяє днину,Відчуєш ніжності потік… й блаженства. Любов приносить благодатний спокій,Дарунок приязний прийняти варто,Коли утишиться порив емоцій…Мов пледом душу укриває янгол.
«Шум літньої зливи –Він теж постарів з роками…» (Танеда Сантока) Час квітучих чилійських суницьЗачинені всі двері крамниць:Вітер зітхає –Щось шепоче про човенВ зеленому морі вишень,А може про крихіткуЯку звуть Нетреба.Рахую свічки-зіркиКоли поранене СонцеЗаплющує війчасті очі,Під вікнами тупцяє Темрява,Я бачу білу чубату чаплю,Що стукає в шибку,Нагадуючи про добу залізаІ наступні години […]
Стерв’ятники кружляли, та здалеку лякали,І чулося собаче, незвичне завивання…Стискалося повітря у просторі, мов грати,Душа переживала бентежне хвилювання. У зо́лоті божниці, як величчю вражали,За розкішшю незримо диявол посміхався,Таке богослужіння, воло́дарство рабами,Віднині убивати, є дозвіл патріарха. Наїлися удосталь, брехні та пропаганди,Воюйте ж, піхотинці, тепер ви всі убивці,Червоного терору, безжалісні нащадки,Отак і залиши́ли […]
У селі сталася новина. Про неї говорили всі – хто шепотів, хто голосно вигукував: Світозар живе з ведмежою. Ведмежами в селі називали лісових людей. Прозвали їх так, бо казали, що ті вважають ведмедя своїм предком, вклоняються йому як богу і приносять йому требу щороку – великого рогатого оленя, лишаючи його […]
Опісля дощику рясного,На вечір свіжо і спокійно,Думками зараз як філософ,Зустрінуть хочу ніч неспішно. Циганське сонце усміхнулось,Хмарки пропали напівсонні,Не думай тільки про все людство,Пітьма шепоче у любові. Послухай душу без ускладнень,Блукає серце у серпанку,Сузір’я виткало орнамент,Щоб устелити шлях коханню… Враз ніжна пісня солов’їнаМене розчулила зненацька,Нічна веселка, от потіха!Все підказала, та й […]
«Позбавившись тягаряСтанеш прямим і рівним.Ставши прямим і рівнимРазом з іншими оновишся.Оновившись,Станеш близьким до Шляху…» (Чжуан Цзи) Люди запилених перехрестьЗамовили в ковалів залізних снівТрохи гострих апострофів.Вони ще не знали,Що сухий ясен торішньогоВтопився в прозорому Озері Сліз*,А на поверхні того спокійного ставу,Яку не може збуритиНавіть білобородий Борей**Відобразились (як у свічаді)Посмішка Махатми ГандіІ […]
«Де та душа, що, мов зоря яскрава,Висока й гідна владарського права,Небесну нам осяяла блакить?» (Франческо Петрарка) Ми граємоНа бусурманській лютні дощу,Ми танцюємоБожевільні танці пролісків,Що цвітуть лише у вигадкахЇжаків маленького лісуВчора.Ми креслимоЗнаки хреста і трояндиНа сторінкахЦвяхованих кулями книг,Кожна сторінка якихАпокриф тутешнього,Писана чорниломБузинових ночей Кріпто.Ми сідлаємо вороних конейЛипких войдів безодень,Де ніколи не […]
Багато говорять про карму,Та раптом здалося недавно,Розвіялось марево фальшу,Зірвалось чимало враз масок. Шепочуть позаду: ти винна,Помітили промахи вкотре,Помстились, то ваша помилка…Скажу я лиш: дякую, Отче! Скоряюся сміло закону,Приймаю, якщо заслужила,Ні гніву, ні сліз, ні прокльону,Навіщо злостива рутина.
«… Він так розумів часопростір…» (Жан-П’єр де Лув’є) Знову снилися мертві. Снилося, що я мушу бути на якійсь конференції по кубофутуризму. Заходжу в якийсь бароковий будинок: анфілади, мармурові сходи, скульптури Геракла в левовій шкурі, Гекати, Діани Вічноцнотливої, двері, що більш нагадують врата, по тім зал. Там величезний стіл, що мало […]
Село мальовниче, звичайне подвір’я,Тут люди живуть роботящі та щирі,Вода кришталева і свіже повітря,Хмарки як пушинки у чистій блакиті. В сім’ї цій зростили єдиного сина,Відтак керувати комбайном уміє,Чекає нагоди засіяна нива…Та й рано горлає розбурханий півень. Хлопчині поспати б, гуляв до світанку,Кохана зігріла, мов лагідна нічка,Та тільки ось рідним хіба до […]
СкринькуЛегковажної жінки ПандориЗачинили золотим ключиком,Що повісили на тонку шиюГейшу на ймення Аой Неко,*Що заблукала серед руїн Хіросіми,Шукаючи загублену єнуЗ драконом гори Нараями**. Скриньку ПандориРізьбили зі старої груші,Що цвіла лише раз –Як народився Будда –Навесні, коли навіть зміїНюхали квіти рястуЧорними язикамиМаленького запереченняБуття тимчасового. Скринька ПандориЛакована чорним:Злий божисько МеркурійДарував (бо любив серенади),Торгував […]
Я довго йшовВулицями міста граків,Так довго, що забув назву міста –Цього міста темних віконІ злих поглядів сажотрусівМіста, яке занедбало своє ім’я. Я шукав ІстинуСеред провулків, де чорні птахиДзьобають черствий хліб –Скоринки буття нашого,А знайшов тільки іржаві цвяхи,Якими колись прибилиРуки до сухого мертвого дереваНещасному блукальцю Христу –Пророку віри добра й милосердя. […]
Коли квітень тільки почався і дні неочікувано стали холодними і дощавими мене запросив у свою самотню хижку старий хайдзін, що підписує свої прозорі хоку іменем Ейєн-но Котокутобіто (永遠の異邦人) і вирощує в своєму саду ожину. Ми пили чай, заварюючи заміть традиційних зелених листків каорі такай отя (香り高いお茶) сухі листя ожини (ブラックベリー) […]
Епоха куряви «По всьому це. Кінець. Я мушу йти, Сліпма торкати куряву негожу…» (Райнер М. Рільке) Триноги поставили серед пустки*:Порожнечі весняного саду,Де лише неспокій –Тривога передчуття:Триноги принесли для офіриЧотири зеленооких філософи**:Зрозуміли, що душі людейЕпохи білих […]