А знаєш, як добре поволі,У просторі душі зігріти,Полинеш немовби Адоніс,Згадавши кохання утіхи. Торкнуся волосся рукою,Всім тілом відчуєш бажання,Тож нічка огорне любов’ю,І прийде солодке єднання. Космічна є магія дивна,Зірок незвичайне старання,Вона полум’яна, нестримна,Розпалює Всесвіт багаття. Настільки несхожі планети,Пізнали чуттєвих захоплень,Хай повз пролітають комети,Вколисані ніжністю двоє.
кохання
2508 posts
Закружляв вітерець підхопивши хвилю,Враз розбурхав емоції, якось дивно,Напоролась вона на скелясту глибу,Почуттям додала хвилювання вихор. Невгомонна скидалась… прозріло море,Відчайдушно навчались, щоб мати розсуд,Тож нутро показало, навіщо гонор?Зупинилося дійство, не буде шторму. І вітрець мимохіть, затихає мудро,Відтепер, як тихенько… аж шепіт чути,Зародились акорди, невже співзвучно?Чарівливо звучали віднині струни.
Хмарки зібралися надовго,Тож небо вкрилося пітьмою,Холодні краплі монотонно,Стікали з листячка сльозою. Осінній дощик незабутній,Отак дивлюся у задумі,Життя гортаю без ілюзій,І бачу стільки подарунків. О Боже, мабуть, це прозріння,Нарешті душу я відчула,Себе спасаю від невір’я,Навіщо зрештою ці пута. А листя гарне, золотаве,Любуюсь дивною красою,Хоча і падає, все ж сяє,Коли подивишся з […]
Все ж осінь дивує укотре,Чекаєш завжди чудеса,Теплом кольорів, як огорне,Відпустить в політ журавля. А бабине літечко прийде,Коли заіскрить навкруги,Немов пробіжиться враз липень,Недовго… шепнуть віщуни. Негода приходить незмінно,І холод прониже повір,Та й іншим заповнює змістом,Зими відчайдушний привіт. Кружляє і падає листя,Бо перший мороз пробігав,Лунала пронизлива скрипка…Він тільки її уникав.
Удвох зустрінемо світанок,Зваривши каву ароматну,Де сонце сипатиме сяйво,На ніжну пінку шоколадну. Нам зараз добре як ніколи,Отак під музику приємну,Усілись радісні напроти,Теплом зігріли всю оселю. Тож доля зводить, бо впізнала,Два серця, зморених в зажурі,Прийшла незвідана розрада,Куди й поділись дні похмурі. Та знала осінь золотава,Все ж листя падає на щастя,Барвисто кожне цілувала,Душі […]
В очах незвідане небо,Волосся світле шовкове,Навколо квіти… блаженство,Казкове всіяли поле.Метелик пурхає ніжно,Та зовсім нас не боїться,Настільки щастя безмірно,Відчуло навіть довкілля.Отак забудемо будні,Скоріше підемо разом,В незвичний простір майбутній,Де тільки радості сяйво.Ці миті втримати хочу,Чому все з нами, о Боже!Беруся завтра за зброю,Ще суне військо вороже.Невже за обрисом знову,Убивча зграя… прокляття,Сприйняти може […]
Зненацька затихло море,Тож місяць приліг на воді,Яскравий немовби сонце,Враз світло розсіяв вночі. Близенько маленька хвилька,Плескалася мило, смішна,Відчула блаженства присмак,Ой як же любила життя! Зваблива в магічнім сяйві,Незвична, весела, проста,Неначе у дивній казці,Усміхнене щире дитя. Приємні коштовні миті,Повідала щастя душа,Емоцій нестримний вирій,Мов скрипки торкнулась струна. Отак і витати б разом,Тяжіння відчули […]
Я вам пишу, хоч вас не знаю,Та ніби ми знайомі вже давно,Тож випили, мабуть, нектару,Той солод відчуваючи єством. Вітрець порушить дивний шепіт,Й лукавість всю духмяного бузку,Лиш тільки вечір, знову Всесвіт,Готує подарунки зі спокус. Я вам пишу, хоч вас не знаю,Душею все купаюсь у хмелю,Чому не відкриваюся бажанню?Боюся закохатися…табу….
Цю історію розповів мені колишній парторг колгоспу «Шлях Ілліча» Петро Іванович Лукін. У Криму в ті роки він славився як правдолюб: навіть з партії та з колгоспу його вигнали, як він висловився, «за правду». Хоча злі язики говорили, що начебто за контрабанду мереживних білих жіночих трусиків від «Валентіно» і за […]
А жінку образити просто,Відступить безмовно подалі,Душі так журливо і млосно,Мов кинули квіти прив’ялі. Хотіла б забути дні, прикрі,Та серце не вміє мовчати,Неначе пробігли вразливі,Похмурі відчужені хмари. Ти знаєш, отам під снігами,Вже обрис чекає рожевий,Написана доля зірками,Ці знаки нікому не стерти. Бузок як розквітне духмяний,Зігріє теплом і сумлінно,Розвіє душевні тумани,Додавши привітних усмішок.
Погода додає знов суму,Неділя вся в омані млості,А відзвуки зажури блюзу,Відтак передалися ночі. Хотілося у небо глянуть,Побачить зорепад яскравий,Немовби викрадали казку,Розлючені із сажі плями. Заснути б і солодкі мрії,Нехай заколисають ніжно,Усі ми по краплинці грішні,Лиш маску надівають вміло. Ось тільки у такому стані,Похмурої нірвани, певне,Найбільше розумієш далі,Що хоче розказати серце.
Все місяць плещеться у річці,Та вабить зіроньку небесну,Вона йому по всій доріжці,Прикрасить золотом мережку. Він ніжність стримати не може,Тож ночі відблисками грають,І пестять в любості захоплень,Й дарують внутрішню відраду. А Всесвіт журиться відвічно,Скоріш як місяця спровадить,Від щастя вкутаного німбом…День прийде зникнуть всі забави…
Сумна, похмура осінь,Думки його у тиші…Були давно знайомі,Їх душі мали близькість. Додав ще й дощик суму,Вона така чудова…Все… досить знову блюзу,Сьогодні, мабуть, втома. Краса барвиста осінь,Вагання серед ночі,А місяць кинув промінь,І ніжність сипле в простір. Її кохання поряд,Знаходить свіжі звуки,Тож щастя сіє спогад,Де сходять незабудки…
Вже осені прояви перші,Лишили на листячку сліди,Легка прохолода на вечір,І небо окутали хмарки. Безмовно йдемо по бульвару,Під сяйвом яскравих ліхтарів,Ми скинули пута туману,Й відчули взаємність почуттів. Хай дощик побризкає врешті,Хіба це завадить нам тепер,Сьогодні в захопливий вечір,Душа написала свій шедевр.