У селі сталася новина. Про неї говорили всі – хто шепотів, хто голосно вигукував: Світозар живе з ведмежою. Ведмежами в селі називали лісових людей. Прозвали їх так, бо казали, що ті вважають ведмедя своїм предком, вклоняються йому як богу і приносять йому требу щороку – великого рогатого оленя, лишаючи його […]
Легенда
18 posts
«Позбавившись тягаряСтанеш прямим і рівним.Ставши прямим і рівнимРазом з іншими оновишся.Оновившись,Станеш близьким до Шляху…» (Чжуан Цзи) Люди запилених перехрестьЗамовили в ковалів залізних снівТрохи гострих апострофів.Вони ще не знали,Що сухий ясен торішньогоВтопився в прозорому Озері Сліз*,А на поверхні того спокійного ставу,Яку не може збуритиНавіть білобородий Борей**Відобразились (як у свічаді)Посмішка Махатми ГандіІ […]
Друге пришестя Пандори: Назбиралося дерев’яних скриньок, Нема кому відчиняти і зазирати, Що там заховано-поховано, Не цікаво нікому, навіть гетерам, Що там лишилось на дні (А лишилась надія – Останнє болюче нещастя) (А може і не лишилась?) Друзяко Улісс!* На острові Всіх Вітрів Знову раптова вакансія: Нема кому пильнувати** Білих овечок […]
Корабель тисовий тесаний, Вітрила якого пошиті З клаптиків синіх снів: Залатані Небом. Назвав його «Doloroso», А мав би писати «Vigilia» На його боках опуклих І трохи трамвайних – Ніби підступні данайці (Споконвічні жителі міста) Приблудили на берег спокою У пошуках мушлі, Що нагадує глек Діоніса – Піфос кольору жовтневого Сонця, […]
Рід Кодолюків давній гуцульський рід, що в князівські часи володів землями біля нинішніх сіл Замагора, Чорна Річка, Голошина та гір Лостун, Коман, Гнатася. Замок ватажка роду стояв на горі Гнатася – чи не єдиний замок гуцульських ватажків у південних Чивчинах. Символами роду були павук та гілка явору. Подейкують, що саме […]
Ти – виноград стиглий, Якому ще судилося стати Вином солодким хмільним. А я лише глек порожній З чорної глини світанку – Кераміки темних пелазгів. Ти – спів золотої вивільги, А я лише клекіт Чорного бусола відлюдника Над дрімучим болотяним пралісом. Ти море, в якому втопилося Сонце, А я лише мить […]
Під небом крихким наче скло Ми ловимо місячних зайчиків, Наче вони не гризуни вухаті, А птахи кольору Сіріуса. Отож одягаймо тоги сенаторів – Патріархів зерна і цвітіння каштанів, Відчиняємо брами – як очі, Відчиняємо вікна – подиху ночі. Стіл бенкетовий сколочено з дощок Сакрального дубу мовчуна Сідхартхи Чи біловбраного пастуха […]
Рід Рибчуків – давній гуцульський рід, що в старі часи володів землями в районі нинішніх селищ Яремчі, Микуличина, Ворохти. Символи роду – пструг (форель) та квітка суниці. Основні кольори вишиванок: блакитний та сріблястий. Гасло роду: «Всі ми під Богом ходимо». Резиденція голови роду донедавна була у Ворохті. Але минулий ватажок […]
Зустрілись якось мавка лісова З русалкою, яка неначе ледь жива Та каже: «Із журавлем, як уві сні Зустрілись поглядом. О ні! Він був, як лебідь у весні. Мов сокіл крила розпустив Над прірвою упевнено летів. А я… Немаю крил.. Я ледь жива. О, мавко, твориш ти дива Спаси мене! Ти […]