Я мрію про нас кожну мить… Сама із собою борюся. А серце так сильно щемить, Коли почуттям я здаюся. До нашої зустрічі знов Лічитиму кожну хвилину. А душу мою та любов Розбила на дві половини. Одна половина твердить: «Кохання – багаття палюче, Яке дуже швидко згорить. Тоді вже печаль неминуча. […]
печаль
15 posts
Червоний – любов, А чорний – розлука. Не треба розмов. Зігрій мої руки. Червоний – це мить, А чорний – це сльози. І щастя вже спить Десь напівдорозі. Червоний – це мак На чорному небі. Шукаю я знак, Як жити без тебе. Червоне вино Пили ми з тобою. Було це […]
Красивое женское бедро, Мне душу сильно заполонило. Красивое бедро, Всю жизнь мою сгубило. Красивое бедро, Привело меня в разочарование, Красивое бедро, Родило мне страдание. Красивое бедро, Родило во мне грусть, Красивое бедро, Хоть красиво, но и пусть, Всю душу мою разрушает, Но тот, кто в красивом женском бедре, Что-то понимает, […]
Надходить час для листопаду, Туманних ранків, холодів. Приходу жовтня осінь рада, Сезону затяжних дощів. Повільно настають морози. Ховаюсь, кутаюсь в пальто. А осінь заморозить сльози. Печалі не скажу я «стоп». А листя швидко опадає, Не лишить золото слідів. Я знову осінь проводжаю У край туманів, в місто снів.
По землі простирається дим І вкриває зруйноване місто. І ховає усе. А над ним Лебедина лунає вже пісня. І завмерло усе. Лише дим Обійме вербу тиху, плакучу. Біля міста – струмок, за яким Наче змій, шелестить плющ повзучий. Хмарно, димно. І попіл-пісок Темні вулиці тихо вкриває. На руїнах забутий вінок […]
Остання наша осінь разом. Останні дні, останні почуття. Не згадую про тебе… Інколи лиш… Часом… Немає більше цьому вороття! І листопад вже смуток закликає, Туман і холод зазирають скрізь. Останнє листя тихо опадає, Дерева мокрі від осінніх сліз. А лютий вітер у душі панує, Бо бач, у нього зовсім справ […]
Ти просто йди. Я просто залишаюсь. У темряві ти не помітиш сліз. А серце порожнеча огортає, Яку північний вітер нам приніс. Розірвемо все те, що нас єднало, Розіб’ємо всі світлі почуття, Розтопчемо… І цього іще мало? Псуємо сторінки свого життя. Слова колись ми ніжні говорили І мріяли дістати до зірок. […]
Я не люблю тебе. І ти це мусиш знати. Але люблю. Не хочу, щоб ти знав. О Боже, як же боляче мовчати!.. Та говорити рано. Час ще не настав. Я крижана – ти кажеш. Я колюча. Холодна і чужа, похмура я. Авжеж. Хоч важко стримати емоції пекучі, Бо почуття мої […]
Не питай, чому Я опускаю очі. Не питай, чому Я бачитись не хочу. Не питай мене, Бо відповідь ти знаєш. Може, все мине?.. Не цього я жадаю. Не питай, коли. Минуле не змінити. Все це ми пройшли І час настав любити. Не питай, чому Я так тебе жадаю. Не лишай […]
Хай темрява сховає мої сльози, А ніч вуаллю постать огорта. “Ти знов одна”, – шепоче тихо розум. Я хочу вірити, що це усе не так. “Все добре”, – повторю, як заклинання, Та не приборкать хаос у душі. “Все… добре?” – та на це просте питання Скажу сама собі: – “Та […]
Что сравнится с красотой души? Если спросите – скажу незнаю. Крылья есть ведь только у души Вера и любовь – вот два крыла есть. Если вера слабнет то душа, Просто опускается на землю. А когда любовь несёт удар- То душа пешком идёт по свету . Слышит речи, слышит […]
Із заграви п’єш її отруту, Руки розкидаєш для обійм, З яблук сонця зернята цикути, З яблук сонця твій священний німб. Звідки ця печаль червиться груддю, Воском заливає свіжість лиць?! Ти його, звичайно, не забудеш, Як цикуту сонячних зіниць. Не забудеш цю вечірню тугу, Сад в якому допиваєш млість, Що ідеш […]
І день за днем, за сходом захід, В кімнаті знову відгук вулиць. У склі вітрин, сірі силуети, Немов з минулого вернулись. І всі ці лиця є знайомі, У посмішці у погляді в словах. Серед все заповняючого шуму, Тиша їх найбільший страх. Крики їхні не почути, Бо прагнем вірити очам. В […]
Ну, що сказати тобі, чого ти не знаєш досі? На рифах мої кораблі, і Лахеса розбита на носі, Мені полюбився трюм, і запах дубової бочки, Не смакує давно ізюм, та й сидіти доводиться мовчки, Мабуть чайки також мовчать, і подохли без риб пелікани, Роздерті вітрила і щогли риплять, як вітер […]
Не повні печалі вітрила твої, Не п’яні від теплого бризу, що в хвилях. Ніяк не відчалиш від тих берегів Де мила твоя залишалась. А море сліпило лускою хвилин, Годинами, днями над серцем глумилось. І він залишався один на один З безвітрям, де все зупинилось.