Мені потрібен,лиш тільки вітер. І теплий погляд, у всьому світі. Мені лиш треба, відчути знову щастя! І квіти з поля, вони прекрасні. Мені лиш треба, тепла усмішка… Маленька зірка, приємна книжка… Мені б хотілось, по світу плити. І не кричати, тихо радіти… Мені не треба, холодні ночі. І темне серце, […]
пізнання
2354 posts
Мені тоді було начхати, отак, я знала все-все з книг, – Тих книг, де Молох – не союзник, Такий наснився сон що Авраам ні з яким Богом не бував. Довкола так багато шепотіли темнозубими ротами, Все те було, про мене все, як про дещо “помилкове”, Серп впав із рук, подрав […]
Мене несе хвилею в далі, Несе і несе, і немає кінця, Немає шляхів, лиш небес магістралі, І б’ються земні все сильніше серця. Співає щось в небі, той звук незвичайний, Щось хоче сказати та не може спинить Потік усіх звуків, солодкий, бажаний, І разом із ними в вишині він звучить.
Давай, мы запасёмся лишь мечтами, Собрав их аккуратно в наших снах, Отправимся в неведомые дали, Чтоб наслаждаться ветром на устах. Без разницы куда несёт дорога - Извилиста, терниста иль темна, Держась за руки, не страшна тревога И каждый день улыбчива душа. Изысканно рассыпанные звёзды Подмигивают ночью с высока, И бело-серые […]
Зірки в дитинстві сяяли ніжніше, Серця очікували вишніх одкровень!.. Одна година для дитини більше, Ніж для старого чоловіка цілий день!
Баба Штефка із Висловиць На ринку казала: – Піп Степан – то «чудотворець», Яких в світі мало! Як почали ми ся зуби по нОчах боліти, Мусіла я, добрі люди, до церкви побігти! Бачу, ходить піп по храму і болящих кадить, ПоперЕду і позаду, ще й борідку гладить. Я стою, як […]
Слова є ліками від болю, І ти словами не марнуй! Що не являється любов`ю, Любов`ю ти не іменуй! «Любов» нам Богом дане слово, Щоб возвеличувать Творця, Благоговійно, світанково, Лілейно, щиро без кінця!
Ми всі є для когось причиною болі, Ми всі є для когось причиною щастя! Комусь ти – неначе ланцюг на зап’ястя, А хтось вже без тебе – неначе без долі! Кого ти найперше пригадуєш вранці? Кого ти востаннє вночі пригадаєш? Де той, хто вустами зігрів твої пальці, Кому ти зорею […]
Хто ж знав, що ми насправді лише люди, А не створіння зіткані із казки. Як дивно, серце стукотить крізь груди… І плечі, руки та ключиці, що потребують ласки. Хто ж знав, що нас так легко розбивати, Що ми крихкі мов чашка зі сервізу! Що навіть випадковий, незнайомий погляд І […]
Ежедневные дела, Мучат нас все чаще. И рутина принесла, Нам тоски пропащей. Ищем, что бы просто так, Нас развеселило. Не заметили мы как… Лето наступило! Солнце светит, манит море, горы, лес – полей просторы, Снова нас они научат жить, любить и быть чуть лучше. И не злиться понапрасну, […]
Хто горнятко розбив – себе не бий у груди, Що, мов, не ти цю шкоду наробив, Бо в тім і є трагедія Іуди, Що він за гріх прощення не просив! Просіть прощення, діти, за провини У тата й мами і у вчителів. Бог бачить серце кожної дитини, Він Сам дитиною […]
https://youtu.be/PKznWQyrowQ Присвячується Єлисаветі Феодоровні Романовій, яка спочиває в Гефсиманії в Святому Граді Єрусалимі
АНГЕЛ Хтось хоче ангелів побачить неодмінно, Але для Бога зайва видима реклама, І я цим Бога не хвилюю безпричинно, Я знаю вірно, що мій Ангел – моя мама!
А ти така, як всі руденькі миші, Хвостом махаєш, робиш віражі, За твої ноги не стрілялися в Парижі, Поети не складатимуть вірші. Ти можеш собі їсти подорожник, Робити маски, наліпити вій, Та в ресторані молодий художник Не намалює на серветці профіль твій. Ти можеш обійти усі салони, Ти можеш собі […]
…Прячется до срока будущее где-то в медленно бегущем времени теченьи, видеть не дано нам будущее это в зеркала ночного тусклом отраженьи… Время отвернулось, стало безразличным, годы золотые нам вернуть не сможет, скука наполняет чем-то безграничным, чем-то безнадёжным ныне душу гложет… И порою мнится — смысла нет в надежде, разум подчинится […]
Хмари білі, ви мрійливі, Легкі, світлі голуби. Ну, а чорні – брудні хвилі, Знову принесли дощі. Вийди сонце, жовтим колом , Хмари темні розжени. Посміхнись нам теплим світлом, Та погрітись запроси.
Найважча річ у світі – це думать головою, Причому, власною, а не чужою, Тому, відверто кажучи, і в цьому слід зізнатись – Бажаючих так мало цим займатись!
Життя, немов старе фортепіано – То чорна клавіша тобі звучить, то біла, То в твому серці радість несказАнна, То темрява всю душу охопила… То бачать нас, як друзів наймиліших, А то нізАщо починають проклинати, Але торкатись ми повинні тих і інших, Щоб справжню музику цього життя пізнати!..