колыбельная Спать скорее ложись, Бродит по лесу рысь, Росомаха ей в след. Кабы не было бед Глазки ты закрывай. Баю-бай, баю-бай. По снегам в темноте Рысь проходит везде И от страха лиса Убегает в леса. Глазки ты закрывай. Баю-бай, баю-бай. Росомаха и рысь, Не ходите к нам. Брысь! Вон иди, […]
про життя
4693 posts
Коли складали майбутні плани, Батьки постійно казали, Слова, здавались дивними мені: якщо ми будемо живі. Всіх тих, хто пережив війну, Хіба могла тоді зрозуміти, Щоб дочекатися весну, Вони пізнали ціну вижити. Тепер у нас війна, треба збагнути, Знаходимось і ми, в передчутті весни, Та з ким воюють правнуки й онуки, […]
Завжди з’являвся біля неї, Коли сховавшись наодинці, Ридала й кожний раз землею, Вбирались слізоньки пролиті. За плечі лагідно торкався, Співав їй пісню… та так ніжно, Потому тільки, знов мовчання, До неба ж линув він сумлінно…
Торкатися не смій душі, ЇЇ життя, ще чистий аркуш, Вона так вірила тобі, Ти ж просто взяв і підло зрадив. Ці чорні плями назавжди, Віднині, вже не поривайся, Ввібрали ніжні пелюстки, Не стерти… Як не присягайся.
А ви знаєте, що ківі, Дикі курочки лякливі Цілий день сидять у норах, У підземних коридорах? А коли вже сутеніє Переляк на них не діє, Йдуть шукати проти ночі Харч улюблений охоче.
Його малювала у просторі соннім,Невже ревнувала… сказала б істотно,Настільки здавалося дійство природнім,Вона відчувала на відстані доторк. Такий особливий сміливий і ніжний,Її розуміє не зрадить ніколи,Він знає як жінку захоплюють квіти,Віднині побачила стільки турботи. Його малювала у просторі соннім,Дивилася довго на милу картину,А потім зненацька.. отак відсьогодні,Свої окуляри рожеві… за ширму!
. . . . . . . . . . . . .СВІТЛО . . . . . . . . . . . . . . .Нема світла у оселі, темрява панує, . .Нема світла в кожній хаті, бабця скрізь банує . .За тими добрими часами, коли було файно […]
. . . . . . . .ВИГЛЯДАЄ МАТИ СИНА … . . . . . . . . . . .Ніжні сонячні промені вранішньої пори ледь пробивалися через густе гілля дерев. Здавалося, кожне живе створіння поверталося всім своїм єством до світла, до сонечка, до простору. Ось воно, величне яскраве […]
. . . . . . ПОГОВОРИ ЗІ МНОЮ СИНУ… ПОГОВОРИ… . . . . . .Поговори, поговори зі мною, сину, . .Про щось щасливе із дитинства розкажи, . .Розповідай до ночі тихо без упину, . .Свої світлини чорно-білі покажи. . .Згадай, як ти у квітах мандрував дитятком . .І […]
Мов весна завітала в віхолу, Не спитавши прийшло кохання, Вона зовсім не очікувала, Тільки доля знала, звичайно. Почуття огорнуло крилами, Та й заколисало, зігріло, Ніби все небесними силами, Лиш їй готувалось уміло. Заблукала десь там у Всесвіті, Така вже закохана жінка, Недосяжні в минулому мрії, Тепер і збуваються стрімко.
Як швидко плине життя час. Зростала так немов зернятко, Що в землю вкинуто спочатку, Все пізнавала водночас. Дитячий шлях був дивовижний: Садок вишневий, школа, клас, Музичні співи водночас. І дух міцний, непереможний. Навчання мало свої сходи Драйвові, світлі та з теплом. Знайомство, друзі та диплом. Були звичайно й перешкоди. Були […]
Наглые мыши. . Самые наглые твари есть мыши. Выгнал их с подпола, влезли под крышу. Весь в мышеловках уже мой чердак Слышу – под полом опять кавардак. Пляшут всю ночь и баранки грызут. Как в доме с мышками сделать уют!? . Автор: Светлана Щербанюк Рисунок: Евгения Чистотина (Харьков)
Збирала, ростила хмарина сніжинки, З узорами чудними білі перлинки. Леліяла їх, як своїх рідних діток, Аж тут вже і осінь минає за літом. Минає вже осінь. Зима на порозі І серце хмарини постійно в тривозі, Зима як накаже – нічого не вдіє, На землю тендітні сніжинки посіє. Вони закружляють в […]
Сяду на кораблик я, поплыву туда, Где луга зелёные, чистая вода. Солнце отражается в капельках росы, Никогда не видели в тех местах грозы. Тёплый, полон радости, сказочный уют. Там колибри с пчёлками вместе воду пьют.
Любов витинає кроками білі літери на білих сторінках часу. Їй під силу переступити гори і зім’яти галявину червоних метеликів спійманих шовковою ниткою; в скелясті пригорщі набрати сонячні води озера заглядаючи в прозорі глибини його дна заломленим промінням твоєї наготи і пити його холодну сріблясту ніч з келихів чорної парасольки. Стільки […]
Щедрий, щедрий, щедрий дощ Із щавля нам варить борщ. Борщ зелений на щодень, Треба ложечки лишень. Ми за стіл – борщу нема! “Що? Чекали ми дарма? Як же ти його варив?” “На щавель я воду лив”
Сиділа довго на даху, Ворона чорна, Нечутно бідолаху, В роздумах вона. Крутилася в голові, Лише суперечність одна: Бог дав благодать цій землі, Тоді навіщо потрібна війна?
По казковій незнайомій доріжці, Шлях усипали троянди, Вони манять, шепочуть слова ніжні, А ти боїшся чомусь туди ступати. Твоя дорога проторена роками, По ній, крок за кроком, по колу, Йдеш бойовою ходою під зірками, Й не помічаєш їх, навіть випадково.