Вже ніч крилом мій Кам’янець торкнула, Як завше, він в полон здається сну. У ці хвилини раптом я почула Десь пісню ніжну та неголосну. Здавалось, що то ангели співають В заквітчаних Едемових садах Й Отця – Святого Бога прославляють В своїх простих та щирих молитвах. Ця пісня як з’явилась так […]
Daily Archives: 22.03.2020
35 posts
С детских лет они знакомы были, Жили в одном доме по соседству, В школе даже в класс один ходили, Но стрелою пролетело детство. Поняли они, что полюбили, На двоих одним вдруг стало сердце. Ангелы, что их соединили Им в страну любви открыли дверцу. И в один из дней весенних ладных Кроме […]
Два бокала вина и зажжённые свечи. Новый Год в эту ночь вновь на Землю сойдёт. Не вином мы согреты, а радостью встречи И любовь наша может расплавить весь лёд. Вот куранты пробили, отсчёт начиная Новых радостных дней и волшебных ночей. Тихо скажешь ты мне: «С Новым Годом, родная». Трудно верить, […]
Тонка, как будто лезвие ножа, Внезапна, как нежданная депрессия Приходит раз в пол года госпожа, Которую зовут студенты СЕССИЯ. Студент, забудь про сладкий сон, кровать, Забудь вкусняшки и печенья мамины – Тебе учить придется и сдавать ЕКЗАМЕНЫ, ЕКЗАМЕНЫ, ЕКЗАМЕНЫ. Она накроет, как девятый вал, Тебя заставя вспомнить про учение. Но […]
Поэзии огонь в моей душе Нет не горит, а только еле тлеет, Не возбуждает разум и уже Меня собой как раньше не согреет. Не знаю так случилось почему, Что магия прекрасная угасла. Всё в беспросветном и седом дыму, Я ж подливала вдохновенья масло В огонь, что путь мне в жизни […]
Ты больше не зайдешь уже в online И сообщений новых не прочтёшь, Ты не напишешь другу: «Как дела?». Лишь за окном заплачет тихо дождь. Ведь ты ушёл, тебя в реале нет, И виртуальный ты покинул мир. Ты для кого-то был как солнца свет, Кому-то друг, а может быть кумир. Но […]
Ты мне приснился ласковый и нежный, И с мудрым взглядом на меня и мир, С душевной чистой широтой безбрежной И…недоступный как седой Памир ( Л.Курьян) Мне кажется, ты тоже мне приснился, Во сне был светлым, ласковым родным, Но сон-мечта бесследно растворился, Реальность грёзы превратила в дым. Мне снился ты прекрасным, тёплым, […]
Пишу стихи, и что же тут такого, Ведь на Земле я в этом не одна, И не звезда сетей, как Полозкова, Не вундеркинд, как Ника Турбина. Кому нужны души моей порывы, Те, что вплетаю вновь в венец стихов, То ночь тоски, то радости наплывы, То кроткий свет, то череда грехов? […]
В небесах звёзд–бриллиантов россыпь, Пеленою ночь на мир легла. Филины на старой абрикосе Добивались совушки крыла. – Софьюшка, о, как же вы прекрасны! – Ах, у Вас глаза, как две звезды! – Поманите лишь крылом атласным. – Не оставьте тщетными труды… Совушка глядела горделиво. Пёрышки почистив как всегда, Думала: с кем […]
Із квітів польових й дзвінких пісень Сплету вінок і піднесу уклінно Тобі у свята урочистий день. Цей скромний дар від мене, Україно! У нім ромашки, м’ята і чебрець, Ясних пшениць колосся золотисте, Є маку цвіт, мов жар палких сердець Й волошки мов кохання ніжні, чисті. А ще вплету я у […]
Я твоя полонянка. У безмежжя залюблена. Серед росяних ранків, Наче птаха розгублена. Серед вільного неба – Боязка й недосказана. Я твоя полонена. Я – очей твоїх в’язень. Від розлуки знесилена. Від чекання сполохана. Я тобою стокрилена. І мільйоннозакохана.
О, полохливий ранку! В час зеро, Коли зірок продовжуються танці, Коли ще сонце їде на метро, Рахуючи холодні плями станцій, Коли минуле пише довгий звіт, Коли майбутнє ще лежить у люлі, Чи ти готовий запалити світ, Щоб інших ми побачили й почули?
Довга ніч. Дописані аннали. Сохне стадо літер на папері. Зорі подають якісь сигнали. Кіт шкребеться з вулиці у двері. В голові думки блука останні, Щось про чай із ароматом липи, Про росу холодну на світанні, Та у горлі металеві хрипи. Сон міцний плете майстерно сіті. Вітер під вікном гуде сюїту. […]
А раптом за тим палючим світлом Нічого нема Лише темнота… А раптом на цьому закінчується вічне життя… Як би ти тоді жив? Когось би убив? На голку би сів? Чи дорогами із коксу тужив? А раптом за її очима нічого нема… Лише незвідана пустота… Марна й дармова душа І незайманість […]
На небі, де жонглюють чудесами, Де кожне слово – справжній Божий дар, Де янголи лякають голосами Стада білявих полохливих хмар, Де таємниці світу кожен знає, І цвіт нектару кидає сльозу, Ніхто нових історій не складає, Бо мають вміти щось і унизу.
В моїй душі, такій осінній, В думках коротких і простих, Літає сон на павутинні, І світ знеболений затих. Там все закохане в природу, Мугиче часом щось Господь… Заходь, як матимеш нагоду, І як не матимеш – заходь.
Коли ще осінь не дощила, І не світивсь вогнями глід, Коли була у літа сила Непереборна, мов Давид, Коли не множились калюжі Й пісні лунали з висоти, Де ви свої тримали душі, Щоб об людей не обпекти?