Мати – берегиня, захист і твердиня, Серце родоводу, щастя оберіг, Ангел-охоронець і земна богиня, Джерело й начало всіх життя доріг. Береже родину – миру серцевину, І любов’ю живить мужа та дітей. Захистить, потішить у лиху годину, Витягне з провалля, вирве зі смертей. Матері молитва – дивовижна сила Від страху, обману, […]
Daily Archives: 01.04.2020
10 posts
. . . ТУТ І МОЯ ДОЛЯ Є, – . .- Говорила моя бабка НАТАЛІЯ, і міцно обіймаючи, пригортала мене до […]
Ізнову рік в порожнє збіг. Гіркий. Гучний та непочутий. Над витинанками доріг Кружляє дух нової смути. Упились дурістю міста, Та й села ті іще вар’яти. І чути: тешуть десь хреста Мою країну розпинати.
Залиш. Усе це – суєта, оті бажання без упину, коли довкола самота, і листя кольору карміну. Коли із простором злиття. Коли несправжнього немає. Що ще потрібно для життя? Чого душі не вистачає?
Волога ніч. Від світу втеча. Цікаво. Затишно. Незле. На тротуарах порожнеча, у неї знову дефіле. Хитає дощ ліхтарні плями. Гуде у ринвах джерело. Душа вертається до тями (давно її там не було). Бажання вистигли, пропащі. Немає подвигу й гріха. І навіть час роззявив пащу, та від утоми позіха.
Так затишно… Грушками пахне день. Серпанок мерехтить на небокраї. Непрошені думки анітелень, І спогад про загублене дрімає. Мандрує тінь від хмарного крила. Поживу носить ластівка під стріху. Гуде над материнкою бджола, І в клопоті собі знаходить втіху.
Похиле літо. Пустка і шосе. І час немов з реальності хтось витер. В холоднім небі череду пасе хмарин рожевих ворухливий вітер. Повзуть дими в неораних ланах, зоря зірки розвішує латунні, кричить тужливо запізнілий птах, і чути осінь в тихому відлунні.
Когда на улицах тихо и нету лишнего звона, То даже сердцем слышишь звуки родного дома. Ведь самый холодный час всерда перед рассветом. Тогда, когда солнце ещё не запачконо светом. Рождаются мысли, всплывают застывшие строки. Поет соловей, на ветках заснули сороки. Деревья в росе закружились в своей суматахе. Да здравствует эхо […]
Мені сьогодні хочеться жити без розділових знаків і інтонацій Так цікавіше кожен так має щось своє Знаки ділять наше життя на до і після а інколи так хочеться щоб те до і було твоїм після Я розкладаю себе на атоми і молекули І вивішую на забиті у стіну гвіздки Нехай […]
Відімкнулося небо, і блакиттю всміхнулись простори. А ключі опустило на ніжних нитках-промінцях. Заспівали потоки, загуділи замріяні гори. Поклонилась веселка, пробудивши надію в серцях. Звеселились узлісся, золотистою вмиті росою, Стрепенулись від дотику сонця бруньки й пагінці. А небесні ключі, що торкнулись землі під горою, Відмикали її. І писали картини митці. На […]