Я під небом з тобою одним Для польоту розправила крила. Та своїм почуттям неземним Доторкнутись до тебе несміла. Дивний потяг відчула душа Наче рідну споріднену душу, А в житті я для тебе чужа, З цим, напевно, змиритися мушу. Я під сонцем, що світить на двох, Твою усмішку серцем […]
Мене несе хвилею в далі, Несе і несе, і немає кінця, Немає шляхів, лиш небес магістралі, І б’ються земні все сильніше серця. Співає щось в небі, той звук незвичайний, Щось хоче сказати та не може спинить Потік усіх звуків, солодкий, бажаний, І разом із ними в вишині він звучить.
Немає, щоб любов без мук! Хто був близкий – той глибше ранить, Немає розуму у рук, Та є у них кохання пам’ять!
Давай, мы запасёмся лишь мечтами, Собрав их аккуратно в наших снах, Отправимся в неведомые дали, Чтоб наслаждаться ветром на устах. Без разницы куда несёт дорога - Извилиста, терниста иль темна, Держась за руки, не страшна тревога И каждый день улыбчива душа. Изысканно рассыпанные звёзды Подмигивают ночью с высока, И бело-серые […]
Зірки в дитинстві сяяли ніжніше, Серця очікували вишніх одкровень!.. Одна година для дитини більше, Ніж для старого чоловіка цілий день!
В село до материних родичів, що мешкали на Сумщині, ми приїхали надвечір, і доки дорослі цілувалися й раділи зустрічі, я прислухалася до шарудіння біля печі, де на низькому ліжку лежав й щось бубонів хлопчик років шести. “Бабо, – канючив він, – йди до мене, бабо!” – І через хвилину ображено: […]
* * * Життя іде і все без коректур. І час летить, не стишує галопу. Давно нема маркізи Помпадур, і ми живем уже після потопу. Не знаю я, що буде після нас, в які природа убереться шати. Єдиний, хто не втомлюється, – час. А ми живі, нам треба поспішати. […]
Баба Штефка із Висловиць На ринку казала: – Піп Степан – то «чудотворець», Яких в світі мало! Як почали ми ся зуби по нОчах боліти, Мусіла я, добрі люди, до церкви побігти! Бачу, ходить піп по храму і болящих кадить, ПоперЕду і позаду, ще й борідку гладить. Я стою, як […]
Слова є ліками від болю, І ти словами не марнуй! Що не являється любов`ю, Любов`ю ти не іменуй! «Любов» нам Богом дане слово, Щоб возвеличувать Творця, Благоговійно, світанково, Лілейно, щиро без кінця!
Як зима настала. Скінчились роботи. Поменшало в мами різної турботи. І взяла матуся рушник вишивати, Кольорами різними його прикрашати. Одягала голку в чорне та червоне, На рушнику квітли маки та півонії. Китиці калина над ними схилила, І червона птаха в височінь злетіла. Одягала голку в жовте та блакитне Колоски з’являлись […]
Перед тим, як мені йти до школи, мама запросила до нас жити бабусю Ганну з Сумщини. Бабуся не відмовилася, і я добре пам`ятаю, як вона війшла в нашу сім`ю. сім`ї. Бабуся була ще не стара, бадьора, але за традицією мешканця села, прибула з величезною зеленою дерев`яною валізою, замкнутою залізною скобою, […]
КРИЛА А й правда, крилатим ґрунту не треба. Землі немає, то буде небо. Немає поля, то буде воля. Немає пари, то будуть хмари. В цьому, напевно, правда пташина… А як же людина? А що ж людина? Живе на землі. Сама не літає. А крила має. А крила має! Вони, ті […]
А хочешь, я стану твоею весною? Веткой сирени… зеленой травою… А хочешь, я стану прозрачной росою, Дождем серебристым, лишь ты с тобою… А хочешь,я стану летним приветом? Бризом морским, еле заметным… А хочешь, я стану солнечным днем? Только с тобой бы… только вдвоем… А хочешь, я стану осенней […]
В полночной тиши Весеннего сада Мне шепчет стихи Ночная прохлада. Я с садом давно Беседы веду… Когда он зовет – Непременно приду… Порою бывает, Он спит и не слышит, А сердце скучает, Почти что не дышит. И ждет, что когда то Наступит апрель Проснется мой сад – Моя колыбель…
Ми всі є для когось причиною болі, Ми всі є для когось причиною щастя! Комусь ти – неначе ланцюг на зап’ястя, А хтось вже без тебе – неначе без долі! Кого ти найперше пригадуєш вранці? Кого ти востаннє вночі пригадаєш? Де той, хто вустами зігрів твої пальці, Кому ти зорею […]
Не знаю, хто ти є і звідки, З яких озер, з якого краю? Але, як лебідь до лебідки, До тебе крила простягаю! Не тішив я свою уяву, ДрімОтно плесо парувало, А серце вже твою появу На нім, як скарб, передчувало…
Без почуттів не пригортайте, Є щось у нАграності враже! Чужі серця не розбивайте, Бо розіб’ють, мов келих, ваше! Ростуть фіалки подорожні, Хтось стежкою замилувався… Не говоріть слова порожні, Бо Словом світ колись почався!