Колись давно, коли світ ще був молодим і білі хмари називали островами в синьому морі, а не шматками алабамської вати, які хтось (можливо, чорношкірий всезнайка Джо) спересердя підкинув в гору, я познайомився зі старим дідом на ім’я Годі. На відміну від Ґодо його ніхто ніколи не чекав. Він приходив несподівано, […]
душа
4517 posts
Вусаті норовисті кентавриДегустують стиглі яблукаВ саду патріарха Ноя:У дітей Нефели був свій плітІ свій нечемний човен*Зроблений з бамбукових стовбурів.Вони полюбляли кислі істини,А Ной цінував хмільне і солодке,Бо життя – це джерело втіхи**,Але про це ще ніхто не знавУ світі, що був омитийІ отримав чергову молодість.Навіть борода патріарха Ноя –Човняра та […]
Любов навіщо берегти у скрині?Вона приходить, як новий світанок,Обійме простір і у сяйві зблисків,Витає дивним білокрилим птахом. Любов це сонця промінець, не стримуй,Тепло так злагідно торкнеться серця,І знову усмішка осяє днину,Відчуєш ніжності потік… й блаженства. Любов приносить благодатний спокій,Дарунок приязний прийняти варто,Коли утишиться порив емоцій…Мов пледом душу укриває янгол.
«Шум літньої зливи –Він теж постарів з роками…» (Танеда Сантока) Час квітучих чилійських суницьЗачинені всі двері крамниць:Вітер зітхає –Щось шепоче про човенВ зеленому морі вишень,А може про крихіткуЯку звуть Нетреба.Рахую свічки-зіркиКоли поранене СонцеЗаплющує війчасті очі,Під вікнами тупцяє Темрява,Я бачу білу чубату чаплю,Що стукає в шибку,Нагадуючи про добу залізаІ наступні години […]
У селі сталася новина. Про неї говорили всі – хто шепотів, хто голосно вигукував: Світозар живе з ведмежою. Ведмежами в селі називали лісових людей. Прозвали їх так, бо казали, що ті вважають ведмедя своїм предком, вклоняються йому як богу і приносять йому требу щороку – великого рогатого оленя, лишаючи його […]
У розпалу весна пригожа,Розквітла, мов краса жіноча,Духмяний аромат зухвало,Розсіював бузок бульваром. Пташине незвичайне соло,Як ніжності звабливий доторк,Не дивно… в унісон природі,Прийшла метаморфоза плоті. На лавці край куща п’янкого,Старенький споглядав довкола,Згадалися роки юнацькі,А перед ним… неслась сучасність. Щасливий був тоді я, правда,Красивий, молодий… дівчата,Поділось де, усе з роками?В минуле понесло вітрами. […]
Опісля дощику рясного,На вечір свіжо і спокійно,Думками зараз як філософ,Зустрінуть хочу ніч неспішно. Циганське сонце усміхнулось,Хмарки пропали напівсонні,Не думай тільки про все людство,Пітьма шепоче у любові. Послухай душу без ускладнень,Блукає серце у серпанку,Сузір’я виткало орнамент,Щоб устелити шлях коханню… Враз ніжна пісня солов’їнаМене розчулила зненацька,Нічна веселка, от потіха!Все підказала, та й […]
«Позбавившись тягаряСтанеш прямим і рівним.Ставши прямим і рівнимРазом з іншими оновишся.Оновившись,Станеш близьким до Шляху…» (Чжуан Цзи) Люди запилених перехрестьЗамовили в ковалів залізних снівТрохи гострих апострофів.Вони ще не знали,Що сухий ясен торішньогоВтопився в прозорому Озері Сліз*,А на поверхні того спокійного ставу,Яку не може збуритиНавіть білобородий Борей**Відобразились (як у свічаді)Посмішка Махатми ГандіІ […]
«Де та душа, що, мов зоря яскрава,Висока й гідна владарського права,Небесну нам осяяла блакить?» (Франческо Петрарка) Ми граємоНа бусурманській лютні дощу,Ми танцюємоБожевільні танці пролісків,Що цвітуть лише у вигадкахЇжаків маленького лісуВчора.Ми креслимоЗнаки хреста і трояндиНа сторінкахЦвяхованих кулями книг,Кожна сторінка якихАпокриф тутешнього,Писана чорниломБузинових ночей Кріпто.Ми сідлаємо вороних конейЛипких войдів безодень,Де ніколи не […]
Крізь фіранку заглянув промінчик,І лоскоче розніжені щічки,Дочекавшись моєї усмІшки,Знов продовжив грайливі утіхи. Я ледь-ледь прошептала спросоння,Не втікай сон казковий, не треба,Бо не часто приходить нагода,Де знаходиш чимало блаженства. Уляглась на шовковій хмарині,Колисала вона між зірками,І зникала тривога в блакиті,Відчувала міжзоряний захист. Тож витаю у сяйві космічнім,Заіскрилась душа, як хотілось,Ще б […]
Багато говорять про карму,Та раптом здалося недавно,Розвіялось марево фальшу,Зірвалось чимало враз масок. Шепочуть позаду: ти винна,Помітили промахи вкотре,Помстились, то ваша помилка…Скажу я лиш: дякую, Отче! Скоряюся сміло закону,Приймаю, якщо заслужила,Ні гніву, ні сліз, ні прокльону,Навіщо злостива рутина.
Село мальовниче, звичайне подвір’я,Тут люди живуть роботящі та щирі,Вода кришталева і свіже повітря,Хмарки як пушинки у чистій блакиті. В сім’ї цій зростили єдиного сина,Відтак керувати комбайном уміє,Чекає нагоди засіяна нива…Та й рано горлає розбурханий півень. Хлопчині поспати б, гуляв до світанку,Кохана зігріла, мов лагідна нічка,Та тільки ось рідним хіба до […]
Гудить без продиху сирена,Несуться дрони та ракети,Знайти б ще місце де безпека,Які ж це витримають нерви? М’яка трава на півдорозі,Стелилась слізною журбою,Схилились верби у покорі,Дим чорний… знову від прильоту. Піду до річки на світанку,Вода виблискує, іскриться,У хвильці бачу я розраду,Коли купається зірниця. Качки пірнають недалеко,Та й сонце лагідно лоскоче,А попіл […]
СкринькуЛегковажної жінки ПандориЗачинили золотим ключиком,Що повісили на тонку шиюГейшу на ймення Аой Неко,*Що заблукала серед руїн Хіросіми,Шукаючи загублену єнуЗ драконом гори Нараями**. Скриньку ПандориРізьбили зі старої груші,Що цвіла лише раз –Як народився Будда –Навесні, коли навіть зміїНюхали квіти рястуЧорними язикамиМаленького запереченняБуття тимчасового. Скринька ПандориЛакована чорним:Злий божисько МеркурійДарував (бо любив серенади),Торгував […]
Я довго йшовВулицями міста граків,Так довго, що забув назву міста –Цього міста темних віконІ злих поглядів сажотрусівМіста, яке занедбало своє ім’я. Я шукав ІстинуСеред провулків, де чорні птахиДзьобають черствий хліб –Скоринки буття нашого,А знайшов тільки іржаві цвяхи,Якими колись прибилиРуки до сухого мертвого дереваНещасному блукальцю Христу –Пророку віри добра й милосердя. […]
На ґанок вийду на світанку,Проміння сонячне іскриться,Закрию очі… і відразу,Прилине ніжність на обличчя. Відтак у вранішнім мовчанні,Відчувши трішечки дрімоту,В строкатім солоді тюльпанів,Для себе спокою знаходжу. Хвилини цінні без тривоги,Пташки щебечуть невгомонні,Отут в оточенні природи,Я німфа вранішня сьогодні. Торкнуся квітки … і росинка,Впаде в долоню, враз грайлива,Немов шепоче: ну ж бо […]
Коли квітень тільки почався і дні неочікувано стали холодними і дощавими мене запросив у свою самотню хижку старий хайдзін, що підписує свої прозорі хоку іменем Ейєн-но Котокутобіто (永遠の異邦人) і вирощує в своєму саду ожину. Ми пили чай, заварюючи заміть традиційних зелених листків каорі такай отя (香り高いお茶) сухі листя ожини (ブラックベリー) […]
Епоха куряви «По всьому це. Кінець. Я мушу йти, Сліпма торкати куряву негожу…» (Райнер М. Рільке) Триноги поставили серед пустки*:Порожнечі весняного саду,Де лише неспокій –Тривога передчуття:Триноги принесли для офіриЧотири зеленооких філософи**:Зрозуміли, що душі людейЕпохи білих […]