Сині проліски сниваМальовані на білому полотні Едему(У тому саду теж буває весна –Буває, буяє, п’янить ароматом),Адам ще не вдягнувСирітську сорочку безхатькаІ бідний, наче заброда,Мандрує пустелямиВід одної швидкої ріки до іншої –Спокійної, наче сон черепахи.Передчуття майбутніх стигматів,Передчуття зливи,Що змиє все:Солом’яні хижки і цегляні зикурати,Передчуття гніву ягняти,Що сидить на престолі.А тим часом […]
душа
4517 posts
Хіба я винна, що весна в дорозі,Надворі мряка і холодні ночі,Ще ніби крадеться мороз, як злодій,Й далеко чути безперервний гомін. Мені погано… то ж кричу від болю,Душа нестримно клекотить на зводі,Ніхто не виправить сьогодні долю,Тож як долати перешкоди в млості? Вина надпити забажалось нині,Забути хочу про життєву догму,Місток нехитрий рятівних […]
На ґанок вийду на світанку,Як теплий промінь заіскриться,У тиші бачу лиш розраду,Вона віднині не дрібниця.Гудить без продиху сирена,Летять від покидьків ракети,Чи знайдеш місце де безпека?Здають розхитані вже нерви.Боюся більше я за рідних,Усіх враз подумки укрию,За оберіг на всі домівки,Благаю Господа й Марію.Відтак подякую насправді,Що відписалася родина,Радію вранішній я пташці,Неначе в […]
Незвично якось гублять тишу,Дощу краплини гучно, вперто,Відкрито кличуть сильну зливу,Почуло заклик вчасно небо. Періщить густо, навіть темінь,Всі хмари разом збились в купу,Та вітер лине понад степом,Дорогу стелить звісно чуду. Враз сонце вийшло, стало тепло,Проміння сипле світла щедрість,Лишень далеко зливи ехо,І крапель впалих дивний регіт. Отак душа все знову й знову,Збирає […]
«…сів біля вікна, щоб спостерігати ніжну темряву ночі, слухати різні сумні звуки і мучитися серцем, що оточене жорсткими кам’янистими кістками.» (Андрій Платонов «Котлован») Йшов Час – невблаганний як сама Галактика (а може ще більш невблаганніший). Асистент Морока Анатолій продовжував працювати на кафедрі фітопатології – у його свідомості ця кафедра була […]
Метушились думки;Мов ворони чорні,Затуляли крильми…Місяченьку очі. Закружляли в танку,Сміючись зухвало,Тож безсоння ланцюг,Всім нечистим свято. Проклятуща війна,День і ніч сирена,Подарунок царя,Вогняна геєна. Де взялася біда,Наробила горя,Постраждала душа,Їй потрібна воля. Напиши свій есей,Розжени, що чорно,Дух не знає дилем,Зло хай щезне скоро.
Сестра Наталя, немов графиня,Тримає постать, гордлива жінка,Багато в чому вона майстриня,Навколо сяє її довкілля.З дитинства строга, усе за часом,Тож каву пити, потрібно вчасно,Як на повторі, життя спіраллю,Відтак сусіди, Бог звів на благо.Овен сузір’я весни початок,Така красива, неначе зірка,Скипить буває, немов торнадо,Та й ще доволі уперта жінка.Як до мольберта підійде, дійсно,Іскряться […]
Кроки нечемних їжаків «Венецьке сонце — самобутній маг…» (Райнер М. Рільке) Дощ, що падав щоп’ятниці(Згори вниз, з хмар в океан)Нагадував пілігримам пізнанняТендітного юнака-елліна(О, Патрокле, ти горезнавець!)З того часуЯк ведмедиці стали зорезнавцями,Як птахи навчились кричатиВ колодязь оксамитової ночі,Їжаки малюють кроки ієрогліфами,Наче пишуть вони – колючіКнигу осінніх сутінків,Коли гублять свої жолудіДерева Перуна-Зевса:Наче […]
Краплі ведмежого меду «…Він грав, і далі лився звук мінорний, а в дзеркалі з’явився ківер чорний із голови безоким кістяком…» (Райнер М. Рільке) Будівничі готичної вежіЗадивлялися в Небо:А може там провесінь?Хотіли летіти(Як ластівки)Але Небо було камінним(Бо сповнилося мовчанням –Лиховісним,Як тупіт копит синього однорога,Бо сповнилося […]
Прикрасила цвітом,І душу зігріла,Наповнила змістом,Тендітна утіха. Привабливий запах,Таємність повітря,Так трепетно здатна,Голубить довкілля. Помежи всіх квітів,Маленька спокуса,Не треба софітів,Побачити чудо. Пригожа, чуттєва,Проста і незвична,А стільки блаженства,Все ж лісу перлина. Конвалії ніжність,Мелодія щастя,Романтик у німбі,І пісня веснянка.
«Друже, ти там самотітемеш, де…» (Райнер М. Рільке) На подвір’ї кляштору містикиЗавесніло, наче то переддень,Коли брили й цеглиниСтають жовтими квітами.Вчитель, що пізнав виноград,Що прийшов з глинища снів,Сказав-напророчив, що вода на століПеретвориться в шкаралущу Істини,А ми все вертаємось-небаримосьВ країну теплих злив та дощиськ,Бо там чи то синя провесінь,Чи то троянди бавляться […]
Як сумує гірко поле,Засівати треба знову,Та летять нещадним роєм,Залізяки що зі сходу. Вміє слід війна лишати,Занедбати рідну землю,Де взялися, ох прокляті!Розривають нашу неньку. Україна, світу серце!То куди скажіть полізли?Додали вогню у келих,Щоб ділки вели до прірви. Як сумує гірко поле,По пшениці й житу нині,Розхитали злоби човен,Хто зупинить миру крихкість?
Зруйновано святиню,Руїни…мов примара,Простягся дим блакиттю,Біда ця… не остання… Розтрощена дзвіниця,У простір як послання,Під грудами черниця;Вже біль не відчувала. Що далі, запитання?Зробити попелище,Життя, лиш існування,Чи зовсім кладовище? Ось прийде час розплати,Враз нелюди пізнають,Що світла є, солдати,І скоро наш світанок!
Доторкнулася фея до дзвоника,І прокинувшись знов на світанку,Кришталева роса, мов із кухлика,Полилася струмком на кульбабку.Чарівниця – природи є подруга,Тож злітала з листочка на квітку,Вся неначе серпанком огорнута,Ароматом властивим лиш влітку.Це конвалії ніжність у просторі,Незабутні парфуми розносить,І достатньо легесеньких доторків,Щоб навколо відчули цей подих.
Непомітно торкнувся душі,І мов вітер пронісся по полю,Я до серця тримала ключі,Ще й барвисту смішну парасолю. Тож чекаю, хмаринки пливуть,А в середині тепло від того,Що не бачу калюж каламуть,І серпанку… покрову блідого. Громовиця зривалась сповна,Та метелики поряд зі мною,Розквітала поволі весна,Ой якою ж була запашною! На травиці стелилась роса,Так блищала, […]
Плину наче хмаринка,Жовте плаття шовкове,Воду пестить іскринка,Сонця диво ранкове. Очі сяють незвично,Колір злився з водою,Зараз небо містично,Зблисків тішиться грою. Ніжна чується флейта,Звуки простір леліють,Ніби музика неба,Розбудила враз мрію. Поряд погляд твій милий,Наше щастя так близько,А минулого рифи,Як колюче намисто. Море тихим прибоєм,Близить шепіт тривоги,Бачу долі я човен,Тільки, мабуть… лиш обрис.
В Адама та Єви був вибір,Повірити Богу чи бісу,Жили у Раю…де ж спасибі?Всевишній лиш бачив зневіру. А далі як в тій мелодрамі,Просити б у батька прощення,Посипались закиди навіть,Всі винні… а змій…той сміється. Відтоді брехати й навчились,Кордони пітьми все міцніші,Придбав задоволення присмак,Диявол у шкірі зміїній. Безжальні пороки гордині,Безкарність відчули злодюги,Тож навіть […]
У вікно заглядає троянда,Вся намокла в обіймах дощу,Не зігріла пора листопадна,Гіркоти напилась досхочу. Вдалині десь звучить серенада,Та його відчувала здаля,Це жартує вітрець – забіяка,Пролетівши замоклі поля. Він романтики дивна ознака,Ох як любить її веселить,Утікає сполохана мряка,Пелюстки висихають умить. Усміхнувся, війнув так близенько,Аромати чутливо вдихнув,Закружлявши у танці…о ненько!Враз далеко від неї […]