На мить Христині здавалося, що це відбувалося не з нею. – Тебе звільнено!- пробурмотів шефредактор модного журналу ” Будь на стильній хвилі як я!”- Михайло Петрович. – За що? Навіщо? -Ти не витримала нашого темпу життя. Ти нездара! Твої статті не наш формат! – Дивно- думала дівчина. 5 років був […]
Monthly Archives: Липень 2018
127 posts
Дорога… Вечір… Небо в кольорах… Яскравий свій пейзаж малює осінь. Завмерла тиша на закоханих вустах І повернути мить назад ще просить. Дорога… Вечір… Небо в кольорах… Я цю красу запам’ятати хочу Я щастя пізнаю у кожних днях А може, нерви я комусь лоскочу? А я сьогодні просто не знайшла Ні […]
Український народе, вставай! Досить ворогу землю топтати Захищай квітучий свій край! Пора голови вверх підіймати. Я молю тебе Боже не дай, Знищить милу мою Батьківщину. Ріки , гори, зелений гай І безкрайні мої полонини. Не вмирають герої! Ні! Вони житимуть в наших серцях. Вони десь на далекій зорі І приходять […]
Не вбивай… Я прошу, матусю, мене не вбивай, Я знаю, емоції б’ють через край, Я вірю, ти хочеш, як краще зробити, А я хочу жити, я так хочу жити… Я хочу, рідненька, тебе обійняти, Відчути тепло твоїх рук І «мамо» з усмІшкою вперше сказати, Хоча відчуваю я гніт […]
Я не курю с утра, не хочется. Хоть ноет нерв от одиночества. Тоска грызёт зубами душу. И некому тебя послушать. У всех на всё своё есть мнение И в этом камень преткновения. Достичь консенсус очень сложно. Быть аксиома может ложной. Но истин не бывает двух. Запомни это милый друг. Но […]
Чарка сливова, серце нервово Б’ється моє. Тихо у тебе, тихо у мене. Сонце встає. Я не для тебе, ти не для мене. Боже, прости! Ми вже спалили, в бруді згноїли Наші листи. Ми не хотіли, та руйнували Мрії свої. Наші нескорені всі ті надії Зараз сумні. Вже не зустрінемо наше […]
Трояндовий сад розсипався росою, Спросоння губив пелюстки, А в небі нічному,напоєнім щастям, Купалися голі зірки. Вони задивлялись на сад той розкішний, На діаманти з роси, І не розуміли,де більше простору, У небі чи га землі!? Звабливо так,пелюстково-тендітно, Струшував ранок росу, І засоромлено мліли троянди, Ледь пробудившись зі сну. А там,висОко,в […]
Яскраво мальви розквітають, це місто липень так вітає, високі стебла наче дерева, угору тягнуться до неба. Тягнулися дерева в висоту, хотіли доторкнути хмар красу, що мимо хмарочосів пролітають і вдалині зникають. Персиків плоди злетять, їм по доріжці стиглим утікать, їх підберуть, а чи зберуть? Вже дозрівають, а ще ждуть. Це […]
В золотом закате поднебесья чуден был последний блик, сверчки в траве слагали песню, что тихим шумом прозвучит. Будет гроза, не шелохнётся ни один стебель у травы, где-то вдали невидимая птица вдруг отозвётся посреди листвы. Замерли в закатном предвечерье деревья, травы и кусты, высокие прямые тени бросают стебельки травы. Лишь птицы […]
Фіолетового кольору строї світ одягнув і пролягли, де синє небо – рожева смуга, а поруч – фіолетова хмара. Густі хмари заполонили, блакитне віконце лишили, рожеві смуги малювались і контури дерев відмічались. На фоні темному кущів вгорі темніли церкви куполи, малюнки бовваніли низько, що до землі так близько. Благословить небо дощі […]
Летіла пташечка, за нею листочок, чий сад виростає, де повно квіточок? У тому садочку іриси рясніють, а понад садочком веселонька мріє. Дощиком легеньким небо відізвалось, кому наче вітру по небу літалось? Летіла Ірида – вісниця богів, красуня веселки хмар рушила стрій. Посланниця Гери, Олімпу богів, з небесної сфери Зевес повелів. […]
Вона така, яку ще світ не бачив, Нескорена в ударах долі жінка. В талантах багатьох, Її Господь відзначив, – Лариса Косач – Квітка ( Леся Українка). Вона любила квіти: ромашки і волошки. Ні мить не спочивала. Спочила хоч би трошки. « Хто вам сказав, що я слабка?» – Писала на […]
Осінь в моєму місті Розсипається грудою листя, Градом сипле додолу каштани І в обійми штовхає коханих, Наче вперше, кристально і чисто. Ти тримаєш мої долоні, Я дивлюсь в твої очі бездонні – В них зіткнулись всі барви осінні, Мов злилась з тобой осінь суцільно, Й присмак губ твоїх ніжно-солоних. […]
А ми ж могли ні слова не сказати, ні пари з вуст, ні звуку, нічичирк… Могли, але …слова палкі і затяті злетіли з вуст і, ніби дикий вир, змітають досі на шляху мораль і розум, здоровий глузд, тверезість, сенс, резон і протидіяти несила їм, не в змозі спинити потяг […]
Вислизаєш… мов теплий сонячний. Неквапливо… потроху… повагом… мов хмаринкою невагомою пропливаєш крізь мене…Боляче. Я хапаю тебе за гудзики. За волосся. За руки. Втомлено розумію, що тільки друзями… А, за друзів давай помолимось! Вислизаєш… Чіпляю усмішку на вуста пересохлі й змучені. Як колючками, тільки поглядом, Зачіпаємо одне одного…
Я впораюсь…хоч ти мені й болиш… Мережиш усмішками відчуття провини. Зрослись в роки незаймані хвилини. Душа зрослася з попелом горищ, Де ти в щоденниках і зошитах гориш, Аж світяться ночами палітурки. Щоб загасити біль, я граю з ним у жмурки, Пірнаючи босоніж у спориш Із головою й серцем… а колись […]
Увесь трагізм у тому, що любов та сама птаха: в клітці – то безкрила. Непіймана ж – махне крилом-вітрилом і в хвилях неба зникне. Без розмов. Якщо піймав, та втримати несила, вона відчує і пручатись буде. Грудьми заб’ється, щоб розправить крила і вільною втекти в холодний грудень. Коли ж в […]
Як виявилося – ти був правий! Кохання, почуття…усе то добре. Та світ довкола той же – не новий, тож дурнем треба буть або хоробрим, отак кохать, не пам’ятаючи себе. Так самовіддано тремтіти від любові і виливатись нею в кожнім слові, усе що скажеш знаючи вперед. І я така. Я схоже […]