Йшов по Лаврі учень бідолаха І побачив товстого монаха: – Ооо, – подумав, – дядечка пузатий! Не поститься, має стіл багатий! А монах той ніби повертає І до себе учня підзиває, Дивиться у очі – не промаже, І люб’язно з посмішкою каже: – Знаєш, брате, чом такий я повний? Бо, […]
Monthly Archives: Жовтень 2018
134 posts
Я чую, плаче знов небесна арфа! Знов неповинного на суд ведуть! І розриває собі одяг Каіафа, В лице прекрасне знов раби плюють! І чути знов: « Нехай буде розп`ятий! », Кому ще вчора постеляли путь, І підступає знову час дев`ятий, Коли Його жорстоко розіпнуть Під мурами Святого Київ – Града […]
Знову стукає осінь у двері. Що ж заходь , вже настала пора . Я прошу до своєї оселі, Будеш гостею, осінь хмільна. За столом тобі знайдеться місце. Вип’ємо разом молодого вина. Може нова народиться пісня , Заспіваємо осінь хмільна. Забагрянився сад, поле зоране І в коморах достатньо добра. Нас врожаєм […]
В вечірніх сутінках мов розчинялись сквери, Лист під ногами ніжно шелестів… Я погляд твій впіймав — це погляд був пантери, Я не злякався, я цього хотів! Серед колон твій профіль дише миром, У кріслі застигає мармур рук, Серпанок місяця завмер над небосхилом, — Сердець і потяга далекий перегук! Ми вже, […]
Немає явища гарнішого у світі, Аніж лице коханої людини, І білі плечі, шаллю оповиті, І голос, який чуєш щохвилини… І тільки її посмішку перлинну Довічно споглядати очі хочуть, І якусь тайну, вічну і нетлінну, Її вуста завжди тобі шепочуть!
В зірок бриніли сльози з-під очей І танули під голубим вбранням… Нам тяжко переносити людей З гріхами, що властиві власне нам!
Нехай на тебе цілий світ повстане – Ти голову, кохана, не схиляй. Мов ранній сніг, усе лихе розтане, Літак злітає проти вітру, пам’ятай!
Неспішними кроками, Оксамитом і позолотою Стелить килим пістрявий, І палає яскраво Осінь медова, зріла красуня… Лагідно посміхається, То грайливо пишається. В кронах дерев напівсонних ховається, То з вітром могутнім перекликається Сірим дощем безнадійно вмивається. То з сонцем зрадливо вона обіймається, В білий туман вся святково вдягається, листям багряним додолу жбурляється… […]
Льоп-льоп-льопки, ляп-ляп-ляпки, В гусенятка брудні лапки, Гусенятко у калюжі Забруднило лапки дуже. Льоп-льоп-льопки, ляп-ляп-ляпки, Мило гусенятко лапки, У ставочку під вербою Мило чистою водою. Льоп-льоп-льопки, ляп-ляп-ляпки, вже чистенькі стали лапки, та чомусь в ставку вода, стала чорна і брудна.
Я стану сильною, мов камінь віковічний, І гордо буду нести постать і думки, І поглядом спиню я потяг залізничний, І рознесу ущент про слабкість всі чутки. Такою сильною я стала не моментом, Це ти зробив мене залізною, мов танк. Не одарив ні жодним компліментом, А все знецінював, немов банкрутний банк. […]
1. Палуба аж сяяла чистотою: і вона сама, і усміхнені пасажири теплоходу за смугастими столиками в стилі доміно, і сніжно-білі серветки на тих столиках, і кришталеві келихи та чарки, які виблискували під променями призахідного сонця. – Я й не сподівався, що тут буде так затишно і навіть чарівно. Але я […]
1. Палуба аж сяяла чистотою: і вона сама, і усміхнені пасажири теплоходу за смугастими столиками в стилі доміно, і сніжно-білі серветки на тих столиках, і кришталеві келихи та чарки, які виблискували під променями призахідного сонця. – Я й не сподівався, що тут буде так затишно і навіть чарівно. Але я […]
якби так можна було тонучи не потопати лишити трішки себе всього бодай один атом на еритроцитів кіло джоуль на кіловати бачити власне обличчя без спецефектів чужої тіні падаючи долілиць зазвичай не лишати рубців на тілі якби вийшло так не тонути потопаючи дихати глибоко-глибоко в такт з кудлатими хвилями в піжмурки […]
Знаєш, я не можу, Знаєш, це біда. Ти мені не віриш, Хто для тебе я… Ти для мене всесвіт, Більше, ніж життя. Ти мені не віриш, Хто для тебе я… Сам на сам з собою, Крикну – тишина. Ти мені не віриш, Хто для тебе я… Плакати – не можу, […]
Твои глаза из прошлых лет Мне, не дают покоя – нет… В них память, молодости свет Там запах кофе… и раcсвет И мчатся дни, летят года Лишь боль разлуки навсегда А время лечит? Иногда!… Накроет, грустью, пустота А незабудки, пусть цветы Они, всё помнят, как и ты Боялась в дождь […]
Запитала якось я в тополі: -Чом вітри гуляють вільно в полі? Листям лиш вона затріпотіла, Зрозуміть її я не зуміла. Потім я у клена запитала: – Чому нива поле покохала? Але він не вимовив і слова – Вийшла ось така у нас розмова. Я промовила березі лише фразу, Й думала […]
Зима розплакалась раптово, Не в силі втримати печаль, Краса згасає поступово, Й лягає смутком під вуаль. В потоках сліз Весна прилине, Щоб відігріти все живе, Й кохання вічне лебедине В цю мить у душах спалахне. Вона розбудить Мавку ніжну, І в ліс покличе Лукаша, Аби відчув любов безгрішну, В ту […]
Тихо, немов у могилі. Осінню ночі урочі. Падають яблука стиглі. Маряться лики жіночі. Тихо за неї, за себе оберігаю надію. Може на сьомому небі душу її обігрію? Тихо! Інакше – ніколи… І заблукають у полі душі-перекотиполе – вічні заручники долі. Тихо… Далека дорога. Може, у келії Бога рідна душа обізветься. […]