Дитинство до пам’яті знов підкрадається, Шукає притулку десь там, у думках. І хочеш – не хочеш, туди повертаєшся, Де сонячні ранки пробудить туман. По – іншому світ і людей я сприймала, Когось так любила, когось берегла. Воно ж промайнуло, вуаллю накрило, І вже зовсім інше у мене в думках. […]
Monthly Archives: Вересень 2019
67 posts
Збираю всі тобою сказані слова, В душі закрию їх та лиш вода Розлучне нас, і ми підемо з тобою По різні боки пов’язані любов’ю. Ти в сни приходив, тільки дуже рідко, Мовчав, дививсь та йшов собі так різко. Зникав в пітьмі нездійснених бажань, А я кохала, бо ти так […]
Авторська пісня Все життя, наче збіг несумісних речей, Ти у мене, як сніг у куточках очей. Ми закуті повік в золотих ланцюгах, Ти у мене, як сік на затерплих вустах. Ти єдина така, ти одна на весь світ, І поява твоя, мов комети політ, Відголосся твоє ожива в […]
Уже вітри дощами задзвеніли, Жовтаве листя тихо шелестить. І павучок старенький упівсили Плете свою, таку химерну сіть. То бухне в ноги жолудем-каштаном, Покотиться, з бруківки заверне… Приходить осінь. І завжди – та сама, Що так п’янить, дивуючи, мене. І в тому шумі, шелесті шовковім Замруть на струнах срібного дощу Далекі […]
Осінь пише листи: золотаві, багряночервоні- І журавликом шле у далекі, незнані світи. І, здається, нема ні спочинку у неї, ні втоми, Щоб списати усе, що хотілося розповісти… І кружляють листи: хто у вальсі, а хто – краков’яка, У параднім бароко чи, може, під сонячний блюз… Поспішає поштар, той невтомний вітрисько-друзяка, […]
Уплівши нитку бабиного літа У сонячні тоненькі дрібушки, Блукає світом боса кармеліта, Під ноги людям сипле мідяки. Граційно-горда, наче донька Креза, Так щедро розсипає по землі, Що золотом видзвонюють берези І завмирають в небі журавлі… А ще – дими роздмухує ночами, Розносить запах глиці і трави… І відсилає дивні телеграми […]
Він родом десь із наших сіл, Він був охочий воювать!.. Його взяв снайпер на приціл, Як сповнилося двадцять п`ять. Та лиш подряпало чоло, Листочок вільхи задрижав!.. Це було мамине крило – Так, згадуючи, він вважав!
П’янкі вуста війни, та не дівочі — Не вміють падші ангели ридати! Хто заглядав в скляні солдатські очі, Ніколи вже не буде воювати! Бо прóкляті всі війни матерями, Нікого ця війна не ощасливить! Сумує сонце в си́няві над нами І голову важку на захід хилить… Лунають грози, мов гармати, з […]
Найважче, що в нас є — це наша пам‘ять, Щасливі ті, хто кривди забувають!.. Є люди, які ніби тебе гладять, Але насправді брудні руки витирають!
Чому бояться люди буть собою? Чому себе за інших видають? Пронизані диявольською грою, Ляльками безседечними стають! Цвіте веселка над селом барвисто, У шибку вечір горнеться дитям… Когось імітувать — це самовбивство! Навіщо в світі жить чужим життям? Палка́ зоря вечірня, та не довга, Туман хати ховає під покров… У власнім […]
Мов плачем, стелиться туман імлистий,.. Є гріх, який не має забуття! В утробу жінки поселяється нечистий Замість невинно убієнного дитя!
Ріка туманом дише, Невпинно час пливе… Бог любить тебе більше, Ніж любиш ти себе! Сліпа душа блукає, Мов привид, у пітьмі — Але Бог ліпше знає, Що кóрисно, що ні! Коріться Божій волі, І злобні і незлі, І неможливе стане Можливим на землі. Таємне — зрозумілим І […]
Я зустрінусь з літом десь у полі, Де вітри гуляють в самоті. Виллю сум з душі на видноколі, Й попрощаюсь з ним у гіркоті. Розкажу, як зустрічала ранки, Милувалась росами й дощем, Й на зорі,оспівані світанки, Проводжала в сутінки з плачем. Розповім про квіти й буйні трави, І магічний голос […]
Хотів би з вами, друзі, поділитись На тему надзвичайно наболілу: Не треба мати віру, щоб молитись – Молитись треба, щоб отримать віру!
Пливе рікою лебідь одинокий, Над ним зоря привітная сіяє… Душа смиренного великий має спокій, А гордая – сама себе терзає!
Тщеславні Бога забувають, Спустошує добро цей гріх! Тщеславні люди уявляють, Що всі в захопленні від них! Тщеславний мріє кожний будень, І, як папуга говіркий, Його якийсь похвалить дурень – І не такий вже він дурний! Шукає панства і гетьманства, Навшпиньки козликом танцює,.. В людині стільки марнославства, Наскільки розуму […]
Немає на землі людей безгрішних, Ніхто з нас не веде життя взірцеве! Не намагайтесь змінювати інших – Всі зміни треба починати з себе! І заповітну пісню лебедину Курличуть мені зграї білокрилі… Одна любов лиш змінює людину — Всі інші засоби, без сумніву, – безсилі!
Чарує сад осіння позолота, І вабить мрійний погляд за вікно… Обличчя жінки – це фантазії робота, Обличчя чоловіка – біографія його! Які граційні в затінку жоржини! Хтось пестив їх, хтось чуйно напоїв… Краса – це праця Бога і людини, Шкода того, хто це не зрозумів!