За голубою заметіллю, де пругу світиться плече, зима солодке варить зілля і дивні коржики пече. Пахку хитає вітром хвою. Свята в санчата запряга. А в буді, зморений нудьгою, мороз зриває ланцюга.
Monthly Archives: Квітень 2020
1092 posts
Як сховається день мишею, Й місяць в небі зірок насіє, Я впізнаю тебе за тишею, Так мовчати ніхто не вміє. Білий лід розцвіте на камені. Теплі вікна засяють густо. У моєму складнім екзамені Всі питання якісь безглузді. І нехай та печаль буде злішою, І безсиллям думки скуті, Я впізнаю тебе […]
Осінній золотий репертуар: Будинки смалять коминів кальяни, Упала синя ніч на тротуар, І там лежить, вдоволена і п’яна. Собаку хтось вигулювать веде. Хтось підставля цілунку ніжну щічку. Усе таке звичайне і просте, Що хоч знімай про диво кінострічку. Латає калабані перший лід. Парад вітрин розбризкує неони. І пробігає тінню чорний […]
Ні звуку, ні жесту, ні кроку… В звичайній процесії днів Мовчання оманливий спокій Не зрушить вібрація слів… Приречено бродить думками Відлуння замріяних фраз… І тиша така поміж нами, Що чути, як дихає час… Таня Пелихівська
І знову, наче, все наснилося мені, Чи знову дала волю своїм мріям… І знову вкотре пробігають дні, А з ними всі мої несправджені надії. Невже це знову сон, а я неначе сплю, Невже твій голос на яву не чула І знову вітер з усіх сил ловлю… Та не зловила, а […]
Моє тіло ще пахне тобою. Розливається ніжність глянцем. Хочу бути на віки з тобою, Хоч тобі зручно бути коханцем… І на кінчиках пальців зухвало Причаїлась гірка образа, Та як завжди мені тебе мало, Ми ж так мріяли бути разом… Може інша з тобою, ласкава Прокидається поруч щоранку, І […]
Под обстрелом пулеметной очереди, Не имея страха в глазах. Вы победу нам напророчили, Вы несли её к нам на плечах. Под гранитом и средь живыми, По степях и окрестных лесах. Вы средь наших остались своими, Вы на вечно в детей сердцах. В головах расцветают тюльпаны, На груди вбитый вечности знак. […]
Старенька осінь пропонує зиму, єдине, що лишилось у торбах. Льодяники в калюжах срібно блима, і подих застигає на губах. До себе пригортає оніміння. Текучий час застряг на мілині. І вчишся слухать. Це таке уміння, яке завжди буває у ціні. мал. Олега Шупляка
І ці думки, і здичавілі строфи, І сумніви із присмаком хули, Кассандрами якої катастрофи Ви на листок сьогодні забрели? Ідіть собі. Живуть нехай герої. Нехай сюди загубить шлях чуже!.. А у душі уже палає Троя, Та кінь данайців радісно ірже…
Воложить вікна дощ ледащий. У неба погляд чорно-синій. Тож, почуття ховати краще, оті, які не мають тіні. Які уже не мають звуку. Які у згад переселенці. З яких лишилася наука і трохи сумніву. На денці.
Коли настають Невеселі часи І гідність здають Без бою, Уперта свобода Іде у ліси, Де чистить Стареньку зброю. Довкола танцює Непроханий страх, І сумнів у спину Дише, Бо стільки манкуртів Лишилось в містах, Страждати за них Навіщо? Та виграє хто Із нечистим війну Й оберне на крапку Кому? І чиститься […]
А кава зовсім не гірка. Гірчать слова. Гірчить мовчання. Неврівноваженість рядка. Судьби небажане втручання. Гірчить небес глуха блакить. Гірчать людей абсурдні вчинки. А кава… Кава не гірчить, лише підкреслює відтінки.
Життя – це пошук, пізнання себе, Це боротьба і, перш за все, з собою. Смугасто-чорно-біле і рябе, Із радістю, а часто із журбою. Це йти новими й битими шляхами, Щоб якось перейти поміж гріхами. Спіткнувся, встав, потріпав одяг, впав… Прийти б незаплямованим до хати. То чорну клавішу, то білу натискав. […]
Що тепер означають слова? Чи потрібні комусь обіцянки? В кого в серці ще віра жива? Зараз інші вже в нас забаганки. Легко ранити, міцно, до болю, Важче вірити і пробачати. Нам потрібні дуелі, двобої Й темпераменту не позичати. Людське серце, як море, глибоке, В нього канути можна, мов […]
Полину в дороге і вкрай далеке, На все життя лишивши теплий слід. Потішуся, як тішиться лелека, Скінчивши накінець важкий політ. Угледівши здаля білу хатину, В якій батьки дали мені життя, Зуміли в мені виховати сина, Міцний заклавши стержень в майбуття. Босоніж пронестися по стежині, Якою до юнацтва ноги бив, Де […]
Як суголосно, затишно і млосно: змиває денні контури імла, блукає парком осінь вінценосна, напевне, попрощатися зайшла. Бо їй пора. Вона уже не може. Їй інші бачить хочеться світи. І сперлася зима на огорожу, але чомусь стидається зайти. фото Olga Basun
У осені – обличчя божества, із пам’яті прадавнього вигнанця. Хитає міддю тиша лісова і сірість хмар збирається на танці. Десь вирієм втішаються птахи. У снів і вражень швидкість – черепаша, І денні розчиняються гріхи, бо дощ вночі шепоче отченаша.
Порожній час. Осіння самота. Стоїть верба струнка і тонкокоса. У небі сяє скибка золота І стежку ніч притрушує морозом. Невидимі на тугу брешуть пси. Спиняє пліт несмілих звуків майво, Бо в цьому царстві вічної краси Всі голоси – непрохані і зайві. Чужі у вікнах блимають світи. Кладе ліхтар на руку […]