Майже ніч. Майже сон. Майже сніг розпустив по-під хмарами крила. На дахи час потомлений ліг і фантазій напнулись вітрила. На покинутих контурах клумб, де й посохлої квітки немає, песенятко – самотній Колумб, щось уперто і довго шукає.
Як вижити в цьому́ жорсткому світі? Для підлітка питання number оne, Який би ти не був – чорнявий, білий, Артур твоє ім’я, а чи Іван. Коли для тебе кожний день похмурий, Не кава перша – думка: “Чом не спав?” В цупкім полоні соцмереж павучих Пів ночі провисів та ледве встав. […]
Помнишь ту девушку из кафе? Сидела напротив, заказала простое парфе, Знаю, помнишь, ведь смотрел в её скромное декольте. Ну а бесцветные, помнишь, глаза? А хилые руки, а дешёвый свитер, что на её теле как лоза. А милые локоны – осення трава, Конечно, помнишь… Ну что же это, если не любовь? […]
Щоднини ми все більше занурюємось у коронавірусну статистику, а у цьому хвилюванні та постійному балансуванні між усілякої якості інформаційним потоком, насправді, вивіряємо себе на адекватність, мудрість, віру, силу, виваженість, здатність діяти самостійно і в команді та, зрештою, захищати себе і ближніх. Разом із тим, ми, навіть не усвідомлюючи того, стаємо […]
Экспресс «Звезда» к перрону будет подан, Проследует до Млечного пути. Билет уже всем пассажирам, роздан. И просьба к провожающим сойти. Не будет на маршруте остановок. К ночным созвездиям далекий путь. Советуем без всяких отговорок, Места занять в вагонах и уснуть. Разбудит вас гудок локомотива, Когда до цели будет полчаса. […]
Возможно ли, хоть раз познав любовь, Всего себя отдать ей в полной мере. Пройти с ней до конца сквозь боль и кровь И присягнуть любви, подобно вере. Шелест листвы, волны дрожащий трепет, Гроза, скрип снега, солнечный удар И хор толпы, и нежный птичий щебет, Дождем весенним залитый бульвар. […]
Вийшов місяць тихою сторожею Над моїм надломленим життям… Відпусти мене, любов непрошена, Я тобі взамін усе віддам. Не тримай солодкими лещатами, Бо на тебе права не дано. Як себе даремно не втішатимеш, А разом не будем все одно. Не тримай мене, байдуже граючись, Вже не вірю ніжності долонь. […]
Холодний ранок, Тихий ґанок. Холодне все: Руки, ноги, очі, навіть серце. Недовгий шлях, Та й той у роздумках, Тихих, як покинуте шосе. І тихе все: Обійми, рухи, погляди, навіть любов. Осів спогаду ніжний покров, Мороз всюди. На віках етюди (Почуття і люди): Біль, розпач, сум і навіть зло. Дрібне скло, […]
Я нічого не чую, нічого не… У натовпі хворих людей, Похилилась голова, не видно очей… Дуже голосно, сум днів і ночей, У натовпі…хворих…В думках? Думках, що зникають у строках, Думках, що виростають у страх. Сьогодні моя любов – самота Моя любов безхатько, сирота. Кимось люто гнана, А мною любо бажана. […]
Вранішня зійшла зоря І світанок розбудила, Прокидатися ж пора, Розправляти дужі крила. Полетіти аж на луг, Де гніді пасуться коні, Озирнутися навкруг, Вмити у росі долоні. Привітатися скоріш Чемно так із ранком-братом, Щоби той не забаривсь Красне сонце зустрічати, Яке гордо виплива Із-за обрію поволі, Ніби за селом у полі […]
Правд много, истина одна! Её порой почти не видно И как бы не было обидно Испей всю горькую до дна 2002
Паніка, що охоплює людину, коли вона в натовпі й розділяє загальну долю, не така жахлива, як страх, пережитий на самоті. Джек Лондон “Морський вовк” 1 Яка красива ніч на морі – Так порожньо і лиш вгорі Над головою ясні зорі, Що відбиваються в воді. А там безодня – не збагнути… […]
Здається, ми почали забувати, Яку ціну колись сплатили за життя, Тоді, коли вже стали в нас стріляти, А в відповідь ми показали власне “Я”. Ми думали, що жити стане легше, Що нові люди будуть кращі за старих, Та кожен з них однаково нам бреше, Тож швидко всі розчарувалися у них. […]
Привіт тобі, мій друже, як ти там? Чи маєш ти сьогодні що сказати? Хоч не кажи нічого, знаю й сам, Про що з тобою будемо мовчати. Останню сигарету на, тримай, Якщо захочеш, скинеш половину, Але на себе ти не нарікай, Бо знаю я, що сльози не від диму. Забудь те […]
Весна прийшла, дощем на землю впала, Холодним вітром принесла тепло, Природу, досі мертву, привітала, Яскраве сонце в небі припекло. Навколо все почало оживати, Ще трохи і дерева розцвітуть, Земля приміряє квітчасті шати, Птахи свої пісні нам принесуть. Тепло, яке недавно тільки снилось, Прийшо, бо вже настав для нього час, У […]
Художник малював її портет, Не першу ніч вкладав у нього душу, Пляшки порожні й пачки сигарет З ним коротали вічно мертву тишу. Думки у голові переплелись, Коли виводив очі, що на нього Закохано дивилися колись, А зараз в них не бачить він нічого. Безмежна порожнеча в глибині, В якій тонули […]
У вас не женский ум и не святой характер, Вы неземной цветок и пахнете мечтой, У ваших ног всегда, мужчин простых в достатке, И слухи о любви, для вас как цвет весной, Вы дружите с луной, а ночь подруга в карты, Для вас уйти на век, очередной пустяк, Зацепите струну, […]
У душі спалахнуло повстання. Я відчула жорстокість кохання. Повстали клітини любові, До запеклого бою готові. Не витерпів мозок навали, Образами стали похвали, Які я тоді цінувала І губи брехні цілувала. Не витримав мозок облоги І виконав їхні вимоги, Звільнивши мене від страждання. В’язницею було кохання, Яку після того закрили, Ув’язнених […]