Стоять сади, іще зелені, Іще бджола збирає мед, Ще птаством небо полонене, Та все відомо наперед: Що буде білий сніг у лузі, Що будуть дні колись малі, Що більше я не перетнуся Із Вами на оцій землі, Що не здійсниться сокровенне, Та неможливе далебі… Стоять сади, іще зелені. Ну що […]
Легка хода і вітру змах, І молодого серця грюкіт – То заплітає Оффенбах Свої казкові й чисті звуки. Здається, що отой канкан? Танцюлька, несерйозна справа, А там живе такий вулкан! Там почуття такі яскраві! Кудись щезає сірий страх, Усе сміється і радіє… О, дивний, дивний Оффенбах, Володар музики і мрії.
Блукають світанки червоні, Міняють сезони фасон, Ляга павутиння на скроні, Й минуле втрачає резон. А десь за розтраченим літом Не вірить душа в сивину, І хочеться тінь притулити До Вашого тихого сну.
Смотрю я на фото, где ОН и ОНА Счастливые книгу читают, В плену нежном счастья, забвения, сна Вдвоём в облака улетают. Вот вижу: два тела и души близки, Чарует несмелость касаний Влюблённой и нежно-горячей руки И жар полуночных признаний. На кадрах тех ссоры наигранной пыл, А вот ОН ЕЁ обнимает, […]
Хотела б я как Савитри пройти Вслед за любимым путь любви желанной, Но кто подскажет, как и где найти Мне милого для сердца Сатьявана. За ним чтоб не колеблясь я пошла Под землю, на вершину Фудзиямы И пламенем души своей спасла От властелина мёртвых – бога Ямы. Её любовь записана […]
Земля Луны закроет ныне лик – Ты загадай желанье в этот виг, Всё, что в душе на самом-самом дне, Доверь сегодня Страннице-Луне. Открой в душе с желаньями тайник В затмения Луны волшебный миг, Сомненья, робость, страх преодолей, Всё, что желаешь, выскажи ты ей. Волшебница исполнит те мечты, Что искренни, душевны […]
Пишу тебе, не знаю почему, Ты с ним – мне это как ножом по сердцу. Смогла ты дверь в Любовь открыть ему, Я ж в душу не захлопываю дверцу. Он для меня как айсберг, синий лёд: Холодный, твердый, непоколебимый, Тебе же дарит счастья дикий мёд И ласково зовёт своей любимой. […]
Прощаясь с летом, оглянусь назад: Что в осени о нём смогу я вспомнить? Ещё денёк и злато-листопад Печалью душу поспешит наполнить. Я вспомню то, что летом не сбылось: Желанье встреч со счастьем настоящим. Оно как скорый поезд пронеслось, И ждёт мечты вновь года долгий ящик. Как сахар тает лето, ну […]
Когда звук нежной лиры утихает И пустота звеняща и тиха, Когда душа мук творчества не знает, Молю я о явлении стиха: «Приди ко мне, посланник вечной Музы, Сними усталость строчкой, как рукой, Разбей оковы будничной обузы, Мне душу, сердце, разум успокой. Зажгись звездой на жизни небосводе, Что без тебя так […]
У зимову холодну світлу днину О вранішній ще зоряній порі До місця для останнього спочину Пішли зі стада мамонти старі. В тілах важких їх сила ледь жевріла. Шлях довгий до останньої мети, Та мозок, що згасав, єдина гріла Передсмертна думка: «Тільки б нам дійти». Вони долали найкрутіші схили, Низькі долини, […]
Була прекрасна сонячна неділя. В Єрусалим Спаситель на ослі Ввійшов. Його появі всі раділи: І літні і дорослі і малі. Христу осанни весело співали, Стелили пальми листя на путі… За тиждень маски радості зірвали – Його розп`яли люто на хресті. Він бачив злом спотворені обличчя, Що сипали прокльони без вини […]
Шумери, кельти, хети чи етруски, Чи хтось іще древніший поготів, Їх справи розлетілися на друзки, Слова й думки сховались між світів. Усі – ніде, і піддані, й вельможі, І навіть найсвятіші люди теж… А ти хоча б ім’я лишити зможеш, Сучаснику, чи зовсім пропадеш?
Мені наснилася печаль, Якої я давно не бачив: Осіння тиха пастораль За відгорілим літом плаче, Стоять задумливі ліси, Птахи мандрують до крайсвіту, І стільки в тузі цій краси, Що нащо ще отого літа?
Відходить липень. Плачеться дощами (нема кому до серця притулить), Достиглі ябка гупають ночами, І вітер вальс осінній гомонить. Туманом ранки дмухають на воду, Та перше листя падає на брук. Відходить липень, літня насолода, І небо тихо проситься до рук.
Блукає пиха, Гупає в литаври, Ладнає маску слави До лиця, А вічності не треба зовсім Лаврів, Їй вистачить Тернового вінця.
Колись давно, що я забув де саме, Із скарбом лантух взявши на горба, В печеру двері відчиняв сезамом Казковий та простий Алі-Баба. Нові епохи крутять кола знову, І видумками тішаться, але ж І досі душі відмикають словом, І зачиняють душі словом теж.
М А Р І Ї Н І П О Р Я Д К И . .МАНЯ, моя тітка, була наймолодшою донечкою у великій багатодітній родині. Маленьку дівчинку – крихітку любили – голубили всі старші сестри і браття. І звісно ж, – і мамка та неньо, які трудилися у поті […]
Усі ми іноді що-небудь втрачаємо. А втрачена річ буває дуже дорога нашому серцю, особливо якщо це був подарунок, або якщо з нею пов’язано багато спогадів. На жаль, каблучки теж час від часу губляться. Народна мудрість говорить, що це відбувається не випадково. Вважається, що втратити каблучку – погана прикмета. Разом з […]