Стояла весняна привітна днина, Співали дзвінко птахи звідусіль, Аж раптом згіркла радості хвилина – Проріс з землі Чорнобиль – чорний біль. Весни дзвінкої просто не впізнати – Вона враз стала чорна, мов вдова, Свого синочка проводжає мати, Молитви шепче трепетні слова: «О, Боже Правий, порятуй Вкраїну Від атомної згірклої «чуми», […]
Листая дни как чистые страницы, Увы, их заполняем не всегда. Они уходят чтоб не возвратиться, Лишь в памяти слагаются в года. А с каждым годом бег их всё быстрее И не ведём мы счёта дням своим, О том, что не вернуть нам, сожалеем И душу ядом прошлого поим. В дороге […]
Було їх 300. Молоді та силі, Безвусі, зовсім юні хлопчаки. Тепер же на Аскольдовій Могилі Лежать. З чиєї легкої руки? У кожного із них була родина, У когось – на усе життя любов, А зупинила все одна людина – Це офіцер червоний – Муравйов. Хотів він захопити Україну, Та й […]
Летять мої ро̀ки, подібно до сну, Кручу̀сь я в життєвому вирі. В душі бережу я адресу одну: Це – Смотрицька 44. Бабуся жила тут… Колись тут малі Ми бавились, грались, раділи… Її вже давненько нема на землі, З тих пір вже рокѝ пролетіли. Тут тітка по татові рідна жила… Ох, […]
А десь отам, куди виводять відстані За волею невтомної судьби, Де небо над дзвіницями розхристане Й бруківкою крокують голуби, Де вік про мене думкою не муляє, І тишу не порушує крихку, Твоя душа мій ясний сон вигулює, Тримаючи його на повідку.
Під променями давньої звізди, На кульках циркулюючих планет, Хорошим словом платять за труди, А не лише жовтавістю монет. І хоч туди не ходять кораблі, І жоден не прокладено маршрут, Ніколи не шкодуйте добрих слів, Такі слова цінуються і тут.
Вітер закоханий, Простір і тиша, Сонячний грошик Торгує лицем, Обрій природа Серпанками пише, Добре їй бути, напевне, Творцем. Запахи літа, Дороги і пилу, Відстань ховає Чиїсь голоси, Ходить стриножена Хмарна кобила, Хрумкає небо І хоче грози.
Я дуже люблю пензлики дерев, І голубу небесну нескінченність, Текучий час дороги без перерв, Смарагдову полів благословенність. І як в полях, що хмари підпира Горбатими хребтами мезозою, Червоний день потроху догора, І плаче за перейденим росою.
Холодний вечір спокій береже. До снів натхнення невеличке має, Невидимий небесний Фаберже Зірками чорний космос прикрашає, А десь на протилежній стороні Роботою живуть людські отари, Сліпуче біле сонце на коні, І падають розплавлені ікари…
Знов у серці тривога сховалась, У куточку вмостилась, мовчить. В мене прихистку, ні, не питалась, Поселилась й тепер там гірчить. Запашним, і як медом солодким Десь на дні роз’їдає, п’янить. То, кохання вселилось почуттям заглибоким, Та й з душею собі гомонить. Гори смутку і ріки страждання, Протяглися […]
Люблю тебе безмежно, до нестями, Живу і дихаю давно лише тобою. Любов свою тобі, передаю губами, Ношу її в душі, ховаю за собою. Люблю дивитися у сірі твої очі, Мовчати поряд, слів не відпускати. Тонути у коханні, як у морі, Себе тобі, коханий, ніжно віддавати.
А літо буде років через сто, Коли вже буде соромно не бути, До краю моря бігтимуть авто, Кульбабок в небо рушать парашути. А зараз – капелюхи і пальто, На чоботи та черевики мода, Й нізащо не зізнається природа, Що буде літо років через сто.
Ніч. Замети і площа. Б’є на ратуші дзвін. Я рушаю на прощу У краї перемін. Бовваніють скульптури На краєчках дахів, Я складаю зажуру У таємний архів. Погляд містом стрибає, Зачепивсь за вікно, Є Господь чи немає – Якось вже все одно. Сумнів більше не трощить, Не зворушує світ. Ніч, замети […]
Поле. Вітряно. Зимно. Небо струшує сніг. Всі думки – швидкоплинні, І немає доріг. Час блукає, гульвіса, Не лишає слідів, Виднокіл ляпку лісу На горба посадив. Скрізь шпарину останній Промінь сонячний збіг, І пропав до світання. Поле. Вітряно. Сніг.
Січневий день Покаже мовчки спину І місячного включить Ліхтаря, Душа злетить в далекі Палестини, За гостророгі гори Та моря. А в тих краях, Забувши про недолю, Про заздрощі, неправедне Та гнів, Народ мій, врешті, Вийшов вже на волю, Без пастирів злобивих Та рабів.
Гуляє мороз прозорий, Безмежність чаклує сном, Мій дім погляда на зорі Гарячим своїм вікном. Внизу, на дорозі сніжній, Загублену тінь несе, І знову мовчить Всевишній. Напевне, сказав усе.
Она летит сквозь звёздные светила На шабаш, где её давно уж ждут, Про лёгкость крыльев ангельских забыла, Ведь чары Сатаны сильней влекут. Она летит, влекома этой силой На пятничный священный карнавал, Забыв, что на земле остался милый, Который крылья ангела ей дал. С цветком зари от кутежей устанет. Услышав голос […]
Я больше не пишу тебе стихов, Душа смирилась, было то, что было. От безответной той любви оков Она сама себя освободила. Я помню нежно-синие глаза, Но говорят: «насильно мил не будешь». Утихла чувств несбывшихся гроза И ты её теперь уж не разбудишь. У каждого из нас в судьбе свой путь, […]