Авторська пісня Я – спрага, я – піт з чола, Я – кусень хліба з вбогого стола, Я – відчай вершника, Що над безоднею! Я – очі смертника під шибеницею. Я – місто невиспане, Татарський хан в облогу взяв мене. На мої плечі Виповзає хижий стан, А у залізні груди […]
Monthly Archives: Вересень 2018
234 posts
Якщо зрада навшпиньках зайшла І тихенько відкрила дверці, Не розпитуй ні про що, мала. Заболіло вже під реберцем. Ліпше біль цю тобі пережити, Переплакати, перестраждати. Ніж зі зрадником жити-любити, І удару постійно чекати. Хто кохає—не зрадить ніколи. То є підлість, то поштовх у спину. Зрадив раз, потім вдруге—по колу. Потім […]
Діва стара, запізніла, розгублена осінь сум розтуманила свій по садах і городах, золото взяли вітри, за негодами врода, краплями змита, струмками стекла при дорозі. Юнка оголена – яблунька простоволоса, плаття багряним шиттям шелестить під ногами. Тільки на самім вершку золотавіє досі, вітром овіяний, мріє листок нездоланний. Марить далеким – весна, […]
Виявляється, що я утаємничено у буденностях щодня чекаю вечора. І не розгадаю – звідки він спливе щодня в чорнобілий світ рутинного і звичного. Позкидає маски, позмиває вдаване, витре білозубу цвіль нещирих усмішок. Замість них обличчя розфарбує старанно і в очах запалить мерехтливу гру свічок. Барвами мінливими вогнів неонових висвітить хитку […]
Чи знаєш ти, що воно таке – кохання? Чи знаєш, як те почуття болить?.. Чи знаєш – вбиває, навіть не чекання – Все губить, завше – не здійснена мить… Чи знаєш ти – весь той хміль та смуток – Що окриляє й водночас, десь тягне вниз… Наразі – лиш […]
коли ця жінка говорить в будинку її літають повітряні змії з чебрецю і гвоздики у відчинені навстіж вікна визирають пуп’янки снів у цих снах дуже затишно навіть нічним примарам які безпомічно тануть у безкінечності млості наче у молоці розправляючи крила метеликів у її снах з нею радяться птахи як потрапити […]
Вкотре закриваю очі – мрії, наче небо наді мною. Вільно дістаю до них рукою, а схопити я не можу. Наче небо… Наче небо вкотре наді мною. Радість, спокій сходять, наче зорі. Вільно дістаю до них рукою, а схопити я не можу. Наче небо… Відкриваю очі – навкруги весна, життя вирує. Вільно дістаю рукою, а схопити я […]
Небо, неначе прорвало, а я стояв замислено, дивився у вікно. І боляче мені ставало від думки, що кінець прийде. Як дощ минає минуть і дні мої. Лихі та добрі. І висохнуть всі згадки, як крапельки того дощу, що лив і лив. Здавалось не мине він, Але усе з собою час […]
Іще поп’ю липкий квітковий мед, Що з яблука стікатиме на Спаса. І зазирну в глибоке небо, що поет Виспівує з високого Парнасу. Але мені б цю хвильку зупинить. Вона одна, єдина, виняткова. Серпневе сонце так її п’янить В передчутті осінньої обнови. Час, пригальмуй на трішечки… ще мить. Ще дай пірнути […]
Роки, мов верби, хиляться додолу. Позаду губиться блакитно-біла путь… Там гладіолуси пахкі несу я в школу, Що біля хати нашої ростуть. Здається, був букет мене завбільшки. І вабив світ дорослих таємниць! Як добре йти так просто в школу, — пішки, Вглядатись в риси незнайомих лиць!.. Як було добре! Як було […]
Ти — золота струна моєї ліри, Ти — образ геніального митця, — І кожен пальчик твій натхненно і без міри Я виціловую… І до твого лиця Ще довго доторкнутися не смію: Милуюся!.. Чи це мені не сон? Чи я не привидом прекрасним часом мрію? А може, сонце віддзеркалило з вікон, […]
Шестнадцать долгих, серых лет Я слезы лил на белый лист бумаги. И написать обычное “привет” Не мог. Не проявил отваги. Сейчас все помню, как вчера. Кровати твердые и стены, что не лечат. Подъем по времени, однообразный завтрак по утрам И бесконечно тянущийся вечер. Даже была любимая игрушка— Пластмассовый солдатик без […]
Коли замислююсь про долю драматичну своєї мови, думки, слова та культури, пригадую Сизифову спокуту вічну, круті шляхи, пороги й неприступні мури. Заговорив Еней на українській мові, а з ним – боги, божата та богині грецькі. Неначе в пику петербурзькому орлові на українській реготався Котляревський. Як молоде дівча, що в лісі […]
Твоя девочка в нюдовых лодочках Любит короткие платьица. И помады минимум на губах. Ты же знаешь: ей нравится нравится. От тебя ведь глаза светятся, И походка как будто летящая. Временами, наверно, не верится, Что твоя совсем вся. Настоящая. Да, прямая, всегда в глаза. И молчать никогда не станет. Лишь вперёд—никогда […]
А когда-то у нас будет дочь С кучеряшками золотыми. Вся на папу похожа точь в точь. И глаза будут тоже большими. Как-нибудь я проснусь—тебя нет. Гляну—ты, крадучись на носочках, Подойдешь, не включив даже свет, Посмотреть, не проснулась ли дочка. Мы по новой пройдем этот путь: Первый крик, первый зуб, первый […]
Друга ночі, крізь сон прозвучало: тинь-динь. Я розплющила очі, беру телефон. Повідомлення: “Рідна, мене не покинь…” Невже пишеш? Це ти потривожив мій сон? Мабуть, зовсім тобі на душі заболіло. Певно, спати ночами тепер розучився. Я тебе забувати себе не навчила, Ти з тих пір слабким духом, ймовірно, зробився. Нащо в […]
Тобі наснилося, що ти мені чужий. Тобі на мить здалося, що все втрачено. І, наче марив, коли чув десь голос мій, Бо ми ночами один одного не бачимо. Якби щоночі подих відчували, Якби торкалися долонь долоні,— Пильніше б Янголи охороняли. Та поки жити мусимо в страхів полоні. А пам’ятаєш, як […]
Колись ти мене пригадаєш— Прокинеться серце: тух-тух. Сумні сторінки пролистаєш, Але ти вже навіть не друг. Тривожно душа схаменеться— Коли ж встигло все закінчитись? Де зникла мала, що сміється В той час, коли треба журитись? А знаєш? Вона намагалась До тебе тоді достучатись. Мовчання, як смерті, боялась. Та сталось, що […]