Ніч. Місто. Тиша. Довкола ні душі. Знайомі вузькі вулиці у білому вогні. Лише ми вдвох з тобою і сплячі ліхтарі. Туман згори спускається – сховаємось в нім ми. © Anna Sylka, 12.11.2018
Monthly Archives: Листопад 2018
129 posts
* * * Спору не треба: найдорожче у світі слово -життя! * * * Для когось життя – непосильна ноша. Комусь – коротке… * * * Навіщо прийшли ви у цей світ і життя нераз спитає. * * * Як ви до життя. так само воно до вас! І не […]
*** Осене, птахо небесна!.. Зріють під крилами весни, Грають морози весілля, Вариться приворот-зілля. Хмари – химерні узори. Наскоро струшені зорі В глицю колючого ранку. Гріють тебе, як обранку, Теплі тумани з грибами. Ти гомониш з голубами, Скльовуєш крихітки сонця На вечоровій долоньці. Світла, барвисто-прозора Вічна твоя непокора Вся голосна й […]
Мені неначе слів не вистачає, Щоб розказать тобі, як ліс дрімає Навколо нашого монастиря, і як гойдає Пітьму ліхтар, і оживає Щось нереальне, і псалтир читає Хтось за вікном у храмі мелодійно, І осіняюсь я хрестом благоговійно, І ранить серце гострий біль спокут, Та дякувати Богу, що я тут! Мені […]
Сніжинка впала на долоню (Хіба їй в цьому забороню?) І розтанула ж в ту мить, а могла б іще пожить… * * * Там землю сніжком притрусила, Розігнала тепло крадькома. Пташині стиснула крила, У свої права вступила зима.
Моя малесенька надія, Моя жива, щира душа. Моя ти віра, що зоріє, Моя розрада вікова. Я кожен день з тобою поруч, Я кожен подих бережу. Лише з тобою я зростаю, Лише для тебе я живу. Можливо, мало я ще знаю, Можливо, мало говорю, Свою любов у серці таю, Але в […]
Заходив дощ до мене вранці. Тихенько краплі опускав. Приніс привіт з рідного краю – І раптом, маревом розстав. 20.09.2016, © Анна Силка
Гори вкрили хмари, Вітер ввись піднявсь – Якось так раптово Літній дощ почавсь. 27.06.2017, © Анна Силка
Закриваю я очі і бачу: Милі оку ріднії степи, Де дитинство пройшло босоноге Тихий двір, де із братом зросли. Синє небо тоді посміхалось, Колосились грайливо жита, Ми з тобою тоді ще не знали Батьківщини безмежні края. Уявляли лише ми стежину, Що манила все нас вдалечінь, Наша рідна, мрійлива країна Була […]
Уже чотири роки разом ви живете, Розділяєте і радість, і журбу: Дві частинки всесвіту далекі, Які давно вже склалися в одну. Одне для одного ви цілим стали, Одне для одного – великий світ, І колись зимою пострічавшись, Долі воєдино влітку заплелись. Ви, ніби різні, і водночас ціле. Одна частинка серця, […]
Задыхаясь, я все ищу свой вечный путь. Ночь сойдет с ума – где ты теперь, мой лучший друг? Убегая вдаль – оттолкаю всех вокруг, Вся моя беда – не пойму я жизни суть. ©Анна Силка, 09.12.2017
Я поэтом не стану с тобой никогда, Всех муз распугала криком: – Сделай чай, закипела давно вода! После этого рифму хоть выкуй. После лязга дневных передряг, В тишине хочу ритм услышать, – За сметаной, сходишь в продмаг? После слов таких едет крыша. В кресло сядешь, услышишь зов, Написать пару строк […]
Мій Ангеле, важка я підопічна. За що, повідай, вибрав ти мене? Все тлінно, все в житті мине. І знов виходжу я на полосу зустрічну. Мій Ангеле, у тебе сто облич. Леліяв ти мене ніжністю мами. Пробуджував любов її устами. Душа матусі проростала в кожну річ. Згадаймо, Ангеле, коли безмірне зло […]
У неї брови й губки – татуаж, Все скориговано, все супер перманентно! Їй імпонує романтичний антураж, Вона сидить за столиком шляхетно. Вона по вечорах не ловить гав, По килимах ступають ніжки м’яко, Вона при зустрічі кидає ніжне: «Way!», Так, начебто принцеса із Монако! Вона смакує в барі-казино М’якенький стек під […]
Завтра – це близько і занадто далеко. Дочекатись би… * * * І як у квітні зазеленіла трава! А зима – поруч. * * * А зупинитись, оглянутись ніколи – час жене вперед. * * * Не варто ритись у минулому – ніщо не виправите. * * * Лише поети […]
Сьогодні танго осінь танцювала, А вчора вальс кружляла по стежках, Ритмічно степ в негоду вибивала, Й стрибала польку вранці по садках. На біс ішла красиво й граціозно, Мов примадонна сходила нова, На струнах вітру грала віртуозно, Щоб чарувала музика жива. Я закохалась в осінь випадково, В її тонку й божественну […]
Цвіти, моя трояндо, у споко́ю! Я всі твої тривоги понесу, Як птах, розправлю крила над тобою, Щоб захистить квітучую красу! Стебла́ твого́ лиха́ рука людини Не доторкнеться, квітонько, ні, ні! Нічну росу́, сумних очей сльозини Оближуть сонця промені ясні́. І зо́рі коло те́бе впасти раді! На пелюстки́ червоний вечір ліг! […]
Ти простягаєш свої руки, щоб зігріти, Як віти сакури, тонкі рожеві віти, До того сонця, що давно-давно загасло, І ти це усвідомлюєш прекрасно. Не буде казки, і промінчик не розбуде, Тієї дівчинки ніколи вже не буде, Вона льодинкою розтанула в озерці, Вона залишилась у маминім люстерці!