Поліська невибагливість соснова. Без поспіху, без планів та адрес. Там дивляться озера волошкові у волошковий затишок небес. Туди як зайдеш просто, без причини, в короткий, наче подих, вихідний, А там уже зніма свої шапчини і кланяється виводок грибний.
Daily Archives: 09.04.2020
34 posts
І неважливо – сталося чи ні, які були там плани у любові, Ви все одно залишились мені у спогаді, у сні і навіть слові. Які б там ще не трапились віки, яку б ще не родило небо мрію, Ви все одно на відстані руки, і тільки я торкнутися умію.
Світле знову у моді. Хмарна зникла орда. Плюс на вулиці ходить, капелюхи скида. Сонце множать калюжі. В тінях плачеться сніг. Мінус тільки у душах, добре, що не в усіх.
Вертлява стежка. Пахощі соснові. Біжить в яру скуйовджена вода. Прадавній ліс навчився світлій мові, і нею про весну розповіда. Про голубе і трохи про зелене, тендітність першоцвітів і пісень, про щось нерукотворно-безіменне, що зрозуміють враження лишень.
Я не брехатиму, без тебе проживу, І зможу дихати, і серце буде битись. Зап’ю водою в грудях жаливУ, І зовсім це, повір, не гордовитість. Як завше, питиму я свій ранковий чай, Такий гарячий, щоб зігріти руки, Самотньо, тихо, ну то й що ж? Нехай! Хіба в житті аж так важливі […]
Вже сиві роси вплелись у коси, А їх кохання живе і досі: “Як вам вдалося життя прожити, І те, що в серці, не розгубити?” “Ми – з покоління, яке роками Те, що ламалось, не викидали: Ремонтувати усе, латали, Завжди мирились, завжди ладнали. Щоб не тікало тепло із хати, Навчитись треба […]
Не повні печалі вітрила твої, Не п’яні від теплого бризу, що в хвилях. Ніяк не відчалиш від тих берегів Де мила твоя залишалась. А море сліпило лускою хвилин, Годинами, днями над серцем глумилось. І він залишався один на один З безвітрям, де все зупинилось.
Я хотів доторкнутись до мармуру словом, До ніжних відтінків, півтонів, цезур, До рук, що спросоння в повітрі з’являлись, Спровадивши місяць за горизонт, Я слухав безсильно із пам’яті голос, Плавив мовчання для гіпсових форм, І бронзу надії у форми розливши, Отримував відчай, як їх розбивав. Я бюсти твої розкладав невідлиті, У […]
Так прийнято, знаю, рахуючи хвилі, тримаючи міцно штурвал, На реях вітрила зв’язавши на бурю, зустріти дев’ятий вал. Я чув та не бачив, як небо здригалось і зорі зривав Саваот, Як біля лінкору мого капітана, колоною впав кашалот. В хвості плавниками здіймаючи хвилі, ударив на вистріл гармат, І небо над нами […]
Схилившись над трупом убитої лані, Білують добичу мисливці захланні, А сонце в тумані сполоханих хмар, Серпанком встеляє кровавий пожар. Ніяк не втекти від русинської длані, Лезо у ножни ховають погани, А озеро міниться матовим блиском, Мов таця із срібла, схвильоване диском. Свічадо відкрило їх лиця понурі, Із ловів вертають накинувши […]
Я без тебе не стану кращим, І вічність з тобою безмірно в цім світі мала, Холодком по душі суне хмарами безкінечність, І сміється над часом, якого постійно нема.
Коли в мовчанні губ твоїх Підкреслене звучання тиші, Злий погляд серце застеріг, – Закреслить все, що я напишу. Закреслить біль в звучанні рим, Заплющить страх на чорну риску, І все розвіється, як дим, І пустота підступить близько З твоїх закреслених картин.
Він розділив свій випадок на ризик, І звів рівняння до нуля, Додавши всі системи метафізик, І бог, і слово, і зола, Овал планет, любов її очей, Помножив слово «ти», на крик «моя!» І знав, що погляд сонця обпече, Що погляд той була його земля.
А ти, моя матусю не журись, Не плач так гірко і не побивайся, Повір, я не загинув, я – живий. Та виглянь у вікно.Он там співає На яблуні розлогій у саду Мала пташина, крильцями тріпоче, Її, моя рідненька нагодуй, Бо в ній душа єдиного синочка. Тебе ж прошу, дружино, не […]
Бреде повз нас сумний, безкровний лицар, Об землю б’ється отупілий меч, Примарилось йому одне обличчя, Подібне до примар його предтеч. Ця Дама давня бранка менестрелів, Трувер її оспівував красу, Дарма, що більше за солодкі трелі, Спізнати не доводилось йому. Гряде в старих, розбитих обладунках, Прекрасна Дама зникла, як на зло, […]
Він безликий Тезей і сказати йому більше нічого. Рвуть з безодні голодною люттю важкої стопи, Що на грузному схилі їх черепа; бивнями й хоботом, Чорним поглядом ярості в тучах являлись слони. В дикім буйстві атраменту неба, дрижанні небесному, Одержимі безумством. Пилюкою хмарився біг, Легіон знавіснілого серця – природньо-тілесного, Був знищений […]