. . “НАУКА ПРО РІДНОМОВНІ ОБОВ’ЯЗКИ” . . В одному із номерів “РІДНОГО СЛОВА” був надрукований матеріал про те, як ми дотримуємось “ЗАКОНУ ПРО МОВУ” (10 серпня 1996 р.). . . З цього приводу хотілося б поділитися роздумами, розпочавши віршованими рядками ВОЛОДИМИРА СОСЮРИ: . […]
Daily Archives: 11.11.2020
16 posts
Здравствуй, лес, поляна, поле, разгулялась осень вволю и давай лес малевать, яркой краской обливать. Между ёлок и берёз, ленты тянутся дорог, уведут в осенний лес, кто грибы искал и нёс? По росистой по траве протянулись ленты две: глинистые колеи, но пока не шли дожди. Лес сухой, поляна, […]
Одне я зрозуміла давно: ніхто не прийде і не зробить за вас вашу роботу. Тому сидіти і чекати марно. Потрібно брати і робити. І не боятися, що з першого не все вийде чи ви за раз не зможете зробити ввесь об’єм запланованого. Нічого страшного. Все, що ви робите зараз – […]
Мої думки були придумані не мною, Мої слова розсипалися в порох. Я залишилася лелекою німою, Самотнім стовбуром, а навкруги лиш морок. Моїм бажанням не судилося злетіти, Моє життя не бачить більше світла. Я можу тільки під дощем тремтіти, Хоч і колись трояндой квітла. Минуле все ж залишимо в […]
Як боляче любов вмирала Морозом на траві осінній. І ніби серце битись перестало Стискало, розривало…Де спасіння? І холодом твої вуста Мені про щастя говорили, А в серці тільки пустота. Ти кажеш, що це ми зробили. Як паморозь лягали ті слова На полум’яну мою душу. Хоч паморочиться голова Та […]
Не мной была придумана война Но я в ней приняла участие. И не моя была тогда вина Но мне пришлось лишиться счастья. И не моими были те слова Что душу рвали на кусочки. И так болела голова… Но не смогла поставить точку. Ну вот. Сейчас казалось – да […]
Твої слова, що сказані у морок… Твої слова як скляночки стекла. Твої слова немов би їдкий порох, Так допекли коли сльоза стекла. Солона і гірка – все одночасно, Холодна і гаряча як смола. Вона текла і так собі нещасно Хотіла вверх та не могла. Котилася вона з гори […]
1 На твоєму прекрасному обличчі Гострі лінії рис, Де приховався відчай – Страждань, які були колись… 2 В очах блакитних – сполох, Блискавиць червоні вогні, Душі бентежної морок, Немов чайка на гребені хвилі… 3 Давніх спогадів фарби Воскресають нині на полотні Блакитно-жовтими кольорами Галактичної зорі… […]
Світила свічка на столі, Тремтіло полум’я гаряче. И плакав віск в її золі, Стікав повільно вниз неначе… Неначе то текла сльоза, В блідому сяйві, так невинно… І ніби літняя гроза Спалахувала в небі неупинно. Так миготів, тремтів той вогник, Що темряву наскрізь проймав Неначе серця мого дзвоник. І […]
Муляє самота Перед сухим чолом Її ти не встотав Бо це під силу двом Але нажаль тепер Чуття еквівалентом Без змісту і манер Венера лиш моментом Видніється,О ,світе! Який байдужий час! В’яньте сердечні квіти Бо дамам не до вас
Спасибі, доле, ти мене знайшла! І я насправді стала щасливіша. Сьогодні вже не та, яка була… Зате складаю золотисті вірші.
На столі знов рум’яний багет. Перевагу для чаю — ромашці. Запашний, у фарфоровій чашці, свіжий чай поміж давніх газет. Вітерець у відкрите вікно невагомі колише фіранки, відкриваючи вид на альтанку, він до саду нас кличе давно. Золотаве проміння на стіл опустило й розсипало сонце. Випадкові тобі незнайомці також люблять платівки […]
Подружились пес Тарзан Із котом Кузьмою. Стали нерозлийвода, Як кажуть в народі. Дивувалися усі: -Невже це можливо? Пес та кіт – це вороги, А тут сталось диво. То гуляють у саду, А то на подвір”ї, Усе разом, до ладу, Лежать спини гріють. Їжу ділять теж навпіл: Молоко чи кістку, Не […]
Притяжение . Ты танцуешь ритмы… на стекле Проникает шелк любви подкожно И струится алым налегке Грациозны па, изгибы. Сложно… . И на кромке жизни. По воде Сочной росписью души… ты даришь розы И цвеТЫ – кораллами в воде Лишь сопровожденьем капли-слезы . «Ты взгляни на ракушКИ любви» Шепот к Океану […]
Любовник . Есть замки окруженные волной Есть замки обнимающие травы Одни из них обвенчаны стеной Другие же вкушают сказы-нравы . Есть замки, где лесами сторожа Есть замки, где вибрациями топот У них у всех особая краса Седца людские собирать – им хохот . А вскоре эти стены-жемчуга Рассыпятся туристам прямо […]
Чуди . Есть Двери – то странные, странные люди Не сердце – замочная скважина, ржа Ты дергаешь ручки, звонишь… этой Чуди Оттуда спустя домофонное «да?» . И ты называешься – паспортно. Именем Речь позволительную теребя «Я не ждала. Уходите». Под инеем Громко хрустели любви якоря . Вмиг тишина. Одаряешь улыбками […]