Такое бывает редко, Но все же порой случается… И кто-то в народе метко Сказал: «И зима влюбляется». Холодное, зимнее сердце. Что льдинкой в груди застыло, Весне( не в сезон), как дверцы, Как книгу для чтенья открыла. Декабрь юнец несмышленый, Забыв про морозы и вьюги, Как- будто вином опьяненный, Мечтает про […]
Пахли руки бабусині хлібом із печі, Хоч вони загрубілі були від роботи, Але пестили ніжно голвки малечі – Онучат своїх любих.І теплі на дотик. Перероблено стільки отими руками, Доленька вготувала їм всього доволі: І пшениченьку жали в жнива вони в полі Та пекли пироги й рушники вишивали. Вони мазали хату […]
. . БІЛОСНІЖНА ПІВОНІЯ – ТО СПОГАДИ ПРО МИЛУ РІДНУ ОСЕЛЮ… . .Дивовижний аромат ніжної білої ПІВОНІЇ з рожевим відтінком вперше я відчула ще зовсім малою дівчинкою. Мама моя висадила кілька кущів цієї чудодійної квітки перед новою хатою у НОВОСЕЛИЦІ, які потім розрослися […]
Кому-то выстрел в спину, Другому в сердце нож, Измазались прозрачной краской, Я не люблю тебя, всё лож, И стало легче мне дышаться, И слёз не видно у тебя, Мы просто разные планеты, Венера ты, Меркурий я, Зачем играть в чужую сказку, Нам всё равно какой конец, Всё было видимо напрасно, […]
Он уходил – она молчала А ей так хотелось заплакать, Она его ведь так любила И боль в душе не удержать. Он ей сказал, что уж не будет Встреч у них больше никогда. Что скоро он ее забудет. Сейчас уходит навсегда. Он уходил, она молчала И только слезы по […]
А час і досі ще живий. Він любить ніч. Він любить зливу. В його розкритих крилах вій іще сльозу знайти можливо. Він знає тугу самоти. Він знає чисту ніжність сміху. Тож він продовжує іти, хоча, здається, надто тихо.
Рано-вранці в понеділок Маєм виклик у відділок. – Клопоту мені піддали, У авта кермо украли! – Як? Кермо? Педалі цілі? – Я їх жму в автомобілі! – Де знаходитесь? – Не знаю, Я ще тільки позіхаю. Вчора тут була гулянка, Назва клубу “Касабланка” Ой! Прошу, мені пробачте, Що була я […]
Мне бы птицей взлететь. Нет, разбиться не страшно! Мне бы снова запеть, Кожей толпы-мурашки. Только крылья в пыли Скромно стонут на полке. Будто их обожгли, Между перьев иголки, Мне письмо дописать, Меж строчек признание: Не успела сказать Я «люблю» на прощанье. Вечер в чашке ко дну, С тишиною едина, В […]
Цей дощ неспроста, його краплі занадто вагомі, Такі безутішні,що душу проймають до болю… Ми стрілись на мить і здалося – давно вже знайомі, Та мимо пройшли,в світ ілюзій на пошуки долі. Два стомлені серця жаданої мрії злякались І в дощ утекли, щоб в своїх міражах знов пропасти. А […]
У стару, зате полаковану шафу щовечора ховається сонце, воно сідає туди і сяє яскравою гарячою плямою прямісінько із середини. За вікном, на небі, сонце заховалося за високим будинком і тільки ледь рожевіли хмари і промінь пускав зайчики із дому навпроти. Ще один день минає. Сонце кричить про це останнім вогнем, […]
Хоч ми частинки із води, Але душа про це не знає. Все хоче щастя десь знайти, Його по світу все шукає, Багато зустрічей, знайомств, Але не те, ураз відчуває. До них придивиться тайком, Та своє щастя все ж шукає. Пройде чимало пішки верст, Перелетить через моря. І від дощів промокне […]
Мокнут опавшие листья, Будто разбросаны письма, Их адресату не выслать: Не вовремя, нет и смысла. Пусть вспоминает про лето, О песнях, нами не спетых, О бликах в утренних росах, Речных перекатах, плёсах. Вспомнит о синих озерах, Долгих ночных разговорах… Мокнут опавшие листья, Словно разбросаны письма.
Любов пізнати до кінця… Це неможливо, та й не треба. Бо як пізнаєш – в небуття Полинуть мрії птахом в небо. Любов не випити до дна… Бо дна земна любов немає, Бо те похмілля опісля Жорстоко долю твою згає. Любов не взяти у полон… Як полонити невагоме? Як доторкнутись тих […]
У садах загубилось село – Українського роду колиска. Чи далеко я буду, чи близько, Б”ю тобі, отчий краю чолом. Як вологу дає джерело Річці тій повноводній бурхливій, Так і є тим началом село, Звідкіля почалася Вітчизна. Тут коріння глибоке твоє П”є землі-годувальниці соки Та гілля і високе й широке У […]
А ті слова даремно не звучали, Які були промовлені колись. Якби ми знали, просто б помовчали І ті слова ніколи б не збулись. А ті слова тоді були пророчі, І ми не в змозі досі їх забути. Тепер лиш мовчки дивимось у очі, Бо слів назад уже не повернути.