Повзе, мов шаль, по полю сизий дим, Жене огнище вітер що є сили… Ніхто нам не стає таким чужим, Як той, кого раніше ми любили! Чомусь найбільша ненависть до тих, Хто саме серця твого доторкнувся, Та після пристрасних і тимчасових втіх, Мов від непотрібу, від тебе відсахнувся! Не прагніть чужим […]
кохання
2509 posts
Себе шкодуйте, коли час даремно губите, В пустих розмовах зріють паростки біди, Та не шкодуйте часу тим, кого ви любите, Бо з вами поруч бути їм не назавжди! Як осінь зрошує сади дощами пізніми, А потім білим снігом розціловує, Зрошайте їх серця словами ніжними, Адже вам ні копійки це не […]
Это я виновата, меня жизнь отучила быть верной, это я все ломаю, сжигая поспешно мосты, это я зачастила играть у любимых на нервах, смысл потерян и явью не стали о счастье мечты. Это лето жарою свой след оставляет на коже, ни один, ни второй в сердце вольном не лечит тоску, […]
Я хотела бы ветром стать, Чтобы кудри твои трепать. Я хотела бы воздухом стать, Чтобы губы твои целовать. Я хотела бы стать водой, Чтоб, когда ты в меня входил. Обласкать твое тело собой, Чтобы ты всю меня испил. Я хотела бы стать звездой, Тебе путь во тьме освещать. […]
..знову за прогнозами дощі.. ..парасольки..теплі курточки.. ..сподівання марними не будуть.. ..буде й сонце..все як треба люду.. ..тобто..нам без сонця важко жити.. ..важко дихати..і сиріють думки.. ..але ми продовжуєм любити.. ..з мріями гортаючи роки.. ..вже не так..як на початку було.. ..час минає і стихає подих.. ..залишилось те..що не забулось.. ..що не […]
«Волинь» Теодоровича[1] – репринт[2] у м’якій палітурці… Ми цю ніч провели з тобою під ковдрою – я завше мерзну навіть липневої спеки. Кава загусла у турці – грію на плиті, щоб обпікала долоні, повертаючи до свідомості, артеріального тиску, вищого за 80/60, залишаючи гіркий присмак на моїх спраглих устах щорання, повертаючи […]
Солодка вишенька моя! Вуста сполокані росою, Отак подивлюся здаля І замилуюся красою! Очей глибоких, довгих вій І рук розведених, мов крила, Я стільки трепетних надій Плекаю в серці, моя мила! Я стільки серцем відстраждав Та заясніла днина ясна, Я повний кошик назбирав Тобі зірок, моя прекрасна. Солодка вишенька моя! Вуста […]
Кава стигне в твоїх руках, Небо синіє, тріпоче птах… Погляд голубить риси твої, Він тебе любить, а ти його – ні!..
Та не свята я, і не надто грішна Усього вистачає у моїм житті Буває іноді, що усмішка розкішна А серце плаче гірко в самоті Збираю биті яблука печалі Горну до себе світлі промінці Хотіла б мати я броню зі сталі Коли кидають підло камінці Стрічали в зрадах мене часто Вбивали […]
Одягни мене, доленько, в щастя І в усмішку мене одягни В грудях смуток зітхає так часто Серед буднів шукаю весни… Одягни мене, доленько, в віру До молитви звертаюсь щодня Розтопи в мені холоду кригу Натомили зухвалість й брехня… Одягни мене, доленько, тепло Промерзаю в годинах без сну Так буває шалено […]
Я знову цілую ці губи І торкаюся твого чола. Я знаю…давно вже не юна І минула моя вже пора. Хай буде! Весна за горами І літо десь пада в жнива, А я все кохаю без пам’яті Й радію, що ще не зима…
Плинуть в небі хмаринки кудлаті, Ранок плаття вдягнув голубе… Хтось під домом твоїм на асфальті Написав, що кохає тебе! Над садочком, що квітами дише, Галасує пташина сім`я… Неможливо любити палкіше, Як люблю тебе, милая, я!..
Любов – це не в гаю ставок дзеркальний, В який дівчина може милуватись! Вона пронизлива, наче гудок вокзальний, І кличе з самолюбством розпрощатись. І в неї є приливи і відливи, Уламки кораблів, свинцеві кулі, Відомі їй шторми, раптові зриви, Міста у океанах затонулі… І золоті скарби в залізних скринях Пильнує […]
Не зупинивсь більше час ні на мить. Серце спогадів повне до краю. І емоцій… Який від них щит?! Ти кохаєш його ще? – Кожен ранок і кожного вечора В літню спеку, зимову завію… В тебе доля своя – непозичена. Ти сумуєш за ним ще? – […]
Гарячим чолом до холодного скла у вітальні Притулюсь на хвилину і гляну в туманову даль: Стежка палає; береза горить востаннє… На жаль, холоди вже… Уже холоди – на жаль. А десь, ти ідеш, обпікаєш вогнем підошви; Полум’я гарт приймаєш, як вищої проби сталь. А я вечорами ось списую надцятий зошит… […]
Я заховаюся, кохана, від людей В твоїх очах, немов дитя у квітах… Я зацвірінькаю, неначе соловей, Я загойдаюся на віях, як на вітах!.. Озерами твоїми попливу, Як красень-легінь в старовинній казці, І ляжу у пахучую траву Твого волосся пасма розпрекрасні!.. Про це не знатиме ніхто,.. впадуть сніги, Зима пухнасті віти […]
А ми з тобою перелетимо туди, Де біля моря квітів колорит, І ковдру постелятимуть сади, Нас надихатиме чарівний краєвид… А ми з тобою – райськії птахи, Неначе Алконост і Гамаюн! Нам блимають далекії зірки, Ми доторкаємось до найніжніших струн!.. І обертається довколо нас земля, Комет цнотливих зібраний хорал, І хтось […]
Звучить мелодія в душі якась печальна, І я вповільнюю по вулиці свій крок… Як квітка в дзеркалі, мені ти не реальна, І золотий на шиї ланцюжок… До твоїх кроків ніби прислухаюся, І що таке в мені ти віднайшла? І, Слава Богу, я не оглядаюся, Бо, ненароком, щезнеш, як прийшла!