любов
3084 posts
Шумливий нескінченний гомін,Потоки люксусових машин,Невтомна метушня смартфонів,Кав’ярня, з ароматом спиртним. Скалічені навколо душі,Настирлива незрима біда,Щоб болю не відчути лютість,Личину натягнули мерця. Сарказму і цинізму привид,Сумної порожнечі тягар,Живими, перестати жити,Поклавши почуття на вівтар. Не здамся, не відкрию двері,Хандрі, що стереже у пітьмі,Злостивій показати неміч,Програти в цій підступній війні. Мої розчарування й […]
На крилах вітру у далекі далі,Лечу до тебе дорога сестра,Туди де безліку поля тюльпанів,Завжди омріяна, моя весна.Примчуся щоби обійняти міцно,Вітання щирі ти скоріш прийми,Сьогодні разом як тоді, раніше,Ось тільки вдома, гіркота війни.Тобі повсюди глянь, розквітли квіти,І промінь сонця розігнав печаль,Я вірю пройдемо життя ми іспит,Гуртом збереться за столом сім’я.Нехай посиплються […]
Цю історію розповів мені колишній парторг колгоспу «Шлях Ілліча» Петро Іванович Лукін. У Криму в ті роки він славився як правдолюб: навіть з партії та з колгоспу його вигнали, як він висловився, «за правду». Хоча злі язики говорили, що начебто за контрабанду мереживних білих жіночих трусиків від «Валентіно» і за […]
Все місяць плещеться у річці,Та вабить зіроньку небесну,Вона йому по всій доріжці,Прикрасить золотом мережку. Він ніжність стримати не може,Тож ночі відблисками грають,І пестять в любості захоплень,Й дарують внутрішню відраду. А Всесвіт журиться відвічно,Скоріш як місяця спровадить,Від щастя вкутаного німбом…День прийде зникнуть всі забави…
Сумна, похмура осінь,Думки його у тиші…Були давно знайомі,Їх душі мали близькість. Додав ще й дощик суму,Вона така чудова…Все… досить знову блюзу,Сьогодні, мабуть, втома. Краса барвиста осінь,Вагання серед ночі,А місяць кинув промінь,І ніжність сипле в простір. Її кохання поряд,Знаходить свіжі звуки,Тож щастя сіє спогад,Де сходять незабудки…
Туман дрімає застеливши річку,М’яким покровом зі сріблястих іскор,Надвечір нічого робити вітру,Сьогодні в тиші… покидало літо. Тож рано встанеш і побачиш осінь,Хоча, тепленьке привітає сонце,Дерева ніжно приголубить промінь,Оберне в золото яскравий жовтень. Багрянцю кине листопад, а згодом,Давай не будемо гадати далі,А просто жити у любові… довго,І пити каву, найсмачнішу вранці.
Омита морем сліз і корвалолу, ти гордо продаєш себе і, поміж тим, комод. Ти хочеш в гори і любити Лолу і щось там слухаєш у Каца про народ. Хто ти мені? Ти – донька гравітацій. Тих, що зривають зорі із орбіт. Забетонована струна і тінь кошачих грацій. Ти, що, мабуть, […]
. . . . . . . . . . . . “ХАТИНКА КАВИ ТА ЧАЮ” . . . . . . . . . . . .”ХАТИНКА КАВИ, ОЙ, СМАЧНОЇ Й ЗАПАШНОГО ЧАЮ” . .Гостинно в Кельменцях людей щодня стрічає. . .Так добре, затишно в “ХАТИНЦІ”, тихо, світло, . […]
. . . . . . . І МИРНО НА ЗЕМЛІ ГОСПОДНІЙ БУДЕ . . . . . . . .Чи знає про любов хтось, добрі люди? . .Чи відчуває серцем БОЖУ благодать? . .Чи вірить в диво на землі, що буде? . .Хтось вміє про майбутнє наше загадать? . […]
. . . . . . . . . ХАТА З ВІКНАМИ ДО СОНЦЯ . . . . . . . . . . .Велика світла хата з вікнами до сонця, . .Барвистий, ніжний мій улюблений квітник, . .Чи наяву я бачу все, чи гарний сон це? . .Заплющу очі, […]
. . . . І СЛОВО МАТЕРИНСЬКЕ ГОРНЕТЬСЯ ДО МЕНЕ… . . . . . .І слово материнське горнеться до мене, . .Коли душа радіє, й лине до людей. . .Завдячую тобі, о, рідна моя нене, . .За мову любу, що так ллється із грудей. . .Бо серденько пульсує, живиться […]
. . . . . . . . . . . . . . .МОЯ ЗЕМЛЯ… . . . . . . . . . . . . . . .Моя земля страждає і живе, . .Від болю стогне тяжко, як людина, . .І розпинається вона, реве, . .Як негодована […]
Сопить маленький солодко,Тихенько поряд зітхаю,Душа тремтить так голосно,Тож страх в якому блукаю. Скоріш пригортаю ніжно,Знай, ангел отут, на землі,Мов Всесвіт зробилось ліжко,Дитинко, я твій оберіг. Лилися слізоньки градом,Не смій доторкнуться війна!Це серце б’ється набатом,Почуй, Вифлеємська Звізда!
. . . . . . . . . . . .ЛІТА ІДУТЬ, МИНАЮТЬ… . . . . . . . . . . . .Літа, літа ідуть, минають, . .ВСЕВИШНІМ подаровані нам дні, . .Волосся в сивину вдягають, . .І виринають спогади сумні. . .Дитинство, юність нагадають . .Мої, […]
. . . . . . . . . ВИГЛЯДАЄ МАТИ СИНА . . . . . . . . . .Ніжні сонячні промені вранішньої пори ледь пробивалися через густе гілля дерев. Здавалося, кожне живе створіння поверталося всім своїм єством до світла, до сонечка, до простору. Ось воно, величне […]