Сонце – вухастий заєць Малює знаки на жовтій глині, Якої торкались руки людей, Що вдягнені в торішні зимові сни Замість полотняного одягу, Що взуті в личаки лабіринтів, Що плетені з кори хлібного дерева, Яке посадив пастух Таргітай. Діти глеків-клепсидр: Їм жити серед жита та єресі, Серед хаток без вікон і […]
про життя
4692 posts
Я прийшов до брами, А там самотній гідальго – На Дон Кіхота зовсім не схожий, Ані трошечки, ані на цяпочку, Без коня й кіраси, але бородатий І сивий як лунь навесні, І старий як світ варварів, Ключі мідні причепив до поясу: Впізнав його ненароком – То сновида Сан Педро. Подивився […]
Друге пришестя Пандори: Назбиралося дерев’яних скриньок, Нема кому відчиняти і зазирати, Що там заховано-поховано, Не цікаво нікому, навіть гетерам, Що там лишилось на дні (А лишилась надія – Останнє болюче нещастя) (А може і не лишилась?) Друзяко Улісс!* На острові Всіх Вітрів Знову раптова вакансія: Нема кому пильнувати** Білих овечок […]
Корабель тисовий тесаний, Вітрила якого пошиті З клаптиків синіх снів: Залатані Небом. Назвав його «Doloroso», А мав би писати «Vigilia» На його боках опуклих І трохи трамвайних – Ніби підступні данайці (Споконвічні жителі міста) Приблудили на берег спокою У пошуках мушлі, Що нагадує глек Діоніса – Піфос кольору жовтневого Сонця, […]
Ми зловили округлу рибу Гарячу, як споконвічний вогонь, Жовту, як глина долини Усіх Таємниць, Сяючу, аж сліпило очі Не тільки нам, Але і шаманам дощу, Що кликали воду з Неба Злого й байдужого До людей-собак. Зловили ту рибу в ятір, Що сплетений з минулого – З його ниток липких, Наче […]
Коваль, якого звали Мигдаль А може Мігель (Родом з Гішпанії – Країни замріяних вершників – Гідальго) Вистукував молотом Веселу мелодію По ковадлу, що знало Адама (Кадмона*), Майстрував підкову Для бородатого Фавна І безбородого пастуха мрій – Кентавра Хроноса**. Я думав, що то замурзана кузня, А то палаццо Гордого кондот’єра-карбонарія, Майстра […]
Вдягнена в сіре руно Збирає у кошик зорі – У кошик темряви. Вдягнена веслярем з «Арго» (Дарував одяг овечий – М’який як світ Без свічада бронзового) Ходить м’яко, нечутно Босоніж (Інколи вдягаючи Мокасини волові – Шиті з шкіри рогатого, Що ховав Місяць на лобом), Ходить-колобродить Світлячковим лісом Вічної ночі. Вдягнена […]
А вітер з ураганомЗібрався воювати,Покривши все туманом,Загрались спекулянти. Лякали, грабували,Бо сили є багато,Гієни та шакали,Вбивали сина, мамо! Кроваве це пришестя,Народи, де єднання?Їм сниться лиш безсмертя,Зарано святкування…
У невгомонній круговерті,Весну чекаємо у серці,Давайте будемо відверті,Думки шкварчать, як на пательні.Життя шифроване послання,Змогли багато розпізнати,Нам квітів хочеться буяння,Та карми бачимо ознаки.ЖОДНА ВІЙНА НЕ МАЄ СЕНСУ!Ми люди звісно, а не звірі,Достатньо нівечити землю,Лиш нелюд… це не розуміє…Ота вся нечисть загребуща,Віками ду́шить… настогидли!Здолай же Боженько безумства,Журбу, як витримати й крики?
Монету, На якій написано «Меланхолія» Викинуло море (бавлячись) На пісок, що насипав Еол З міху торішніх надій. На березі, де зітлів «Арго» – Корабель незбагненних мрій. Лишив на піску сліди Сліпий кіфаред Данай. Трохи пісень – Але берег порожній, Трохи музики – Але навколо пустка: Тільки сухе дерево, На якому […]
Дружина прокурора жила у великому домі зі скляними вікнами, що був збудований з цегли. Ту цеглу виготовляли на великому тлустому заводі, що стояв на березі ріки – широкої та глибокої, де водилась луската риба, а на берегах росли непролазні верболози. Дружина прокурора часто досить реалістично уявляла собі той завод, коли […]
А жінку образити просто,Відступить безмовно подалі,Душі так журливо і млосно,Мов кинули квіти прив’ялі. Хотіла б забути дні, прикрі,Та серце не вміє мовчати,Неначе пробігли вразливі,Похмурі відчужені хмари. Ти знаєш, отам під снігами,Вже обрис чекає рожевий,Написана доля зірками,Ці знаки нікому не стерти. Бузок як розквітне духмяний,Зігріє теплом і сумлінно,Розвіє душевні тумани,Додавши привітних усмішок.
Зима сюрпризами грішила,Підкине снігу та морозу,Лишень обвикнеш і відлига,Немовби з іншого сезону. Ось тільки лебедям нарешті,Подібні зміни до вподоби,Гніздечко звили в очереті,Навіщо дальні перельоти. Ця заводь дуже полюбилась,Пливуть так пафосно, красиво,Не б’ються трепетно їх крила,Бо людям вірять, як не дивно. Весну б діждатися, та разом,Зустріти знову перелітних,Почути пісню зі світанкомІ […]