Я йду твоїми білими слідами… У скроні гупає щосили серце. У кожної із єв свої адами. Ти – мій Адам! Однині і до смерті. Я йду тобі услід і не звертаю, гарячим подихом торкаю спину- не замете той слід і не розтане, не зникне в небо безкінечно синє. Так натоптав, […]
Ти висипав мені у душу сніг… Увесь свій сніг… і навіть, не помітив, Що сни не йдуть до тебе уві сні І пада сніг посеред твого літа. Ти виліпив фортецю з кучугур І я у ній (щаслива…?)заховалась, І десь посеред льодових фігур Я захолола й вже не воскресала. Поплакати б… […]
Ти більше не приносиш мені свята і я вже більше не твоя свята. Здається це якраз отой початок такого неминучого кінця. Нас ще тримають купи невидимки колишніх почуттів, що проросли углиб до ядер кожної клітинки і прикипіли краплею роси. Так важко відпускать тебе.Так сумно. Глибини спогадів не змить водою з […]
Коли сніжить, стираються гріхи, усе довкола первозданно біле, і світ увесь – прозорий лід – крихкий, який ми намагаємось щосили уберегти від подиху зими, від гострих списів крижаних бурульок. Спинитися б, завмерти, хоч на мить, у сніговерті й білих кучугурах, щоб вибухнути новим почуттям, новим бажанням жити і творить. Оновлюється […]
Забарилось літо, заблудилося… Десь за гай, за поле закотилося… Як знайти його заворожене? Десь стоїть воно, як стриножене. А душа тремтить, холод стелиться, В серці літепло чом не селиться? Затремтить-схлипне воно жалібно І квилить-квилить знову-заново…
Людям треба небагато.Та як тут зупинитися? * * * Місто.Поверхи. Куди селу до нього? Тут ближче земля. * * * Забур,янилась річка мого дитинства. Я ж пірнав у ній! * * * Перше кохання… Часом коротке таке і яке болюче! * * * Трава пробилась крізь асфальт – яка сила! […]
Глянь в мої очі, що ти там побачеш? Не можеш подивитись, чом ж ти плачеш? В моїх очах туман, холодні зливи, Вогонь, і грім, війна нас всіх скосила! В моїх очах земля , чорніше ночі. Там дим, і постріл, крик простий дівочий! В моїх очах, там кров і гільзи впали! […]
В очах пітьма. Нікому не потрібен. Лише сестрі і навіть не батькам. Відмовились від нього рідні, Він серед всіх, але по суті сам. Лише вожата в таборі є світло Останнє, що він так запам’ятав. Вона для нього соняхом розквітла, Хоч морок ночі назавжди скував. І хоч у неї і сім’я, […]
Мені стало легше, як впав на землю дощ, Я трішки навіть стала посміхатись. Невдалий досвід… Був… Ну що ж… Не буду більш нікому піддаватись. Мені стало легше, як впав на землю дощ І змив мої, і змив мої страждання. Неспокій, ти мене вже не тривож. Не хочу я примарні обіцяння. […]
В душі вирують рясно грози, А в серці зранена струна. Десь пахнуть чорнобривці і мімози, А радості в обличчі геть нема. В душі вирують рясно грози, Гримить безжально гучний грім. Змиритись із неправдою не можу, Неправда коле очі всім. Неправда! Нащо та неправда? Кому від неї стало легше? Для інших […]
Відгоріло багаття, розійшлася юрма. Стали попелом плаття, мотузки й ти сама. Дим до неба полинув, біль забрали чорти. Сонце десь за хвилину встигло в землю врости. Він лишився стояти на тій площі пустій (Сам неначе розп’ятий на кривому хресті) І не знав, чи кричати, чи давитись слізьми, […]
Ти не мріяв про шлях героїв, Не просився на шпальти ЗМІ. Та не зміг не стати до зброї, Бо зректися мене не зміг. Ти ніколи не вмів брехати: Знав, наскільки гидка брехня. Хоч би мальвами коло хати Не розквітло таке знання. Бути щирим — до болю просто. Бути […]
Музика Олександра Мадея Заглядаю у долю дощу, Де мовчання промовисто пише, Щось в уяві із крапель мощу Поки осінь цю мить заколише… Кожним подихом осінь ловлю, Перешіптую паузи й ноти, Як і все, що так щиро люблю І на що не відведено квоти. Пригортаю осінній цей вальс До […]
Купаюся в мелодії дощу, Змиваючи з душі усю утому: Наслухаюся ритмів досхочу, Ніяк не відчуваючи оскому. Горнуся до мелодії дощу, Збираючи долонями краплини, З намистом цим я стежечку мощу, У струнах вимережуючи днину. Всміхаюся мелодії дощу – Вдихаю незрівнянну насолоду, А потім несподівано прощу І вивільню непотріб […]
Пам’яті подружжя ветеранів Любові Марківни та Федора Харлампійовича Моргуненків Вдивляюся навколо мимоволі У миті урочистої весни Й шукаю хоч би десь на видноколі Усмішку між бузок такий рясний. Уперше я крізь сльози так шукаю: Ні голосу не чую, ні порад, Уперше їх із Травнем не вітаю – […]
Бракує слів, щоб описати: потужні хмари почали літати понад будинками і дощ нести, ніби великі сірі перини. Сонце вікно іще знайшло, проміння скраю пролягло і сині змішувало кольори, вони яскраво зацвіли. Цвіли і простягались над домами потужними сталевими хмарами, тополь вершечки майорять, наче зелені стяги в ряд. Неба синь глибока […]
Дощ зливою тропічною тривав, неначе із відерець випадав, а ще припиниться за мить, ніби вимкнути комусь кортить. Тривав цей дощ хвилини дві, летіли його хвилі дощові, вітер гілляками сильно хитав і небу синяви додав. Аж раптом припинився дощ, угору вітер полетів також, несеться хвилею дзвінкою, наче потужною морською. Не встигла […]
Мы с Татошкой посидим и на воду поглядим: рыбка ловится, иль нет, и какой реки ответ? Речка-реченька-река: светло-серая вода мимо берега бежит и по камушкам журчит. А в журчащей той воде – рыбка мелкая на дне, не торопится ловиться, лучше плыть ей торопиться. Мы с Татошкой посидим и домой уже […]