Я сьогодні зайшов до знайомого хайдзіна, що пише під поетичним псевдонімом Хару-но Канашімі (春の悲しみ). За вікном лив нескінченний травневий дощ, довгий як погляд ченця, що вдягнений в чорне. Після чайної церемонії садо (茶道) ми сіли віршувати. Вишні давно відцвіли, навіть квіти айви загубили свої пелюстки в безодні минулого. Кінець весни […]
дощ
31 posts
Травневий дивак дощ – Це мовчазний пророк, Що кидає землю гостинну І мандрує на досвітку У пошуках свідків Вічного існування Бородатого музики Часу: Він теж грає на струнах Банджо, що звуть Порожнечею, Що замість серця Має очкастого метелика. Травневий дивак дощ Розчиняється в озері Спокою, Де живуть лускаті русалки – […]
Сумує з ранку небо за минулим, розплакалось осінніми дощами. Яскраве літо зникнуло, не з нами, барвисті квіти начебто поснули. Зеленій колір виїло іржею, промокле листя тулиться докупи. Настане час нестерпної спокути за літнє сонце, згадане душею. Сумує небо, зовсім потьмяніле. Вмикайте світло, темряві навмисне. Похмурий день хай настроєм не тисне […]
Знову й знову слухаю пісню дощу – невпинну, чарівну. Вогке срібне повітря у вікна впущу гостинно. Потрібно кожну нову крихітну краплю почути. Так дзвінко! Перлинки б’ються, б’ються об скло… Як збагнути, що стрімко та плинко наші миті падають в море життя? пірнають… минають… тільки в серці немає цього прийняття. Лунають […]
Золота багато не буває! Все ним розмалюю – не шкода. Фарб сумних у осені немає. Дощ – не сльози, сльози – не вода… ©Марина Губарець
Чекаю я на осінь цілий рік, Щоб, загорнувшись затишно у шалик, Пройти сплетінням дощових доріг Й збирати спокій – за кришталиком кришталик. Я напуваю спокоєм себе, Змішавши в келиху вогняне листя, Похмуре небо, яблуко рябе І прохолодне сонячне намисто. Волоссю я додам каштанів блиск І причешу його шаленим […]
Стоять поруч чоботята, їм на ніженьках гуляти, серед них є Туп і Гуп, узувати будуть тут. За віконечком – дощі, рясно дощику, не йди, а легенько поливай, із грибами буде край. Дощ поїтиме кущі, дрібно, дощику, іди, він напоїть дерева, стане мокрою земля. Ручаї тут і калюжі, […]
Я уже в півдорозі, чекай мене, буде весело. Жди мене, я впаду живосріблим серпневим дощем. Вір мені, сотні раз я в тобі воскресала, Сотні раз ти для мене був і мечем, і плечем. Я прибуду до тебе звичайним задощаним потягом. І зійду на перон із валізкою віршів в руці. Ти […]
Цей дощ, як ти, – раптова і неждана, Прийшла – пішла, а я усе чекаю… Хто ти мені – друг, ворог чи кохана? Ні я, ні ти, ніхто того не знає… Цей дощ, як я, – несмілий і холодний, То припускає, то ураз стихає… Чиї він душі утопив сьогодні? Ні […]
А вечір знову виполоскав душу, Думок пітьму, чорнішу за цей дощ. Вмочала пальці у липкі калюжі, Малюючи сліди твоїх підошв. Ну скільки там в мені тої вини? У тиші помовчу й собі пробачу. Торкнись рукою до шибок незрячих І поцілунком дощ цей зупини…
Дощі осінні – сльози неба, Такі холодні та рясні, Скорилися квіткові стебла, Схиливши голови в журбі, Краплин симфонія лунає, Мінорним настроєм землі Сонце за хмарами ховає, Спиняє пісню журавлів. А дощ все стукає у шибку, Неначе хоче увійти, І ухопити свіжі скибки Херсонських стиглих кавунів. Він пахне щедрим урожаєм, Осіннім […]
Літній дощ… І ніжна прохолода Напуває землю до глибин. Так п’янить ця свіжість і свобода. Простягається небес ультрамарин. Теплий дощ… Він піснею чарує, Барабанить, в кронах шелестить. Хай весь світ мелодію цю чує І хай час зупиниться в цю мить. Кавою зігрію себе вранці, Спокою радітиму в цей час. Під […]
Дощ… Він біжить, Він спішить, Не встигає, Бо хоче ще Літнім назватись дощем. А ти при вікні Споглядаєш, Чекаєш, Влетить, може, травень В кімнату хрущем..
Солодощів соло дощів, які йдуть повз нами, над нами. Не вистачає літніх днів, що дзвенять оксамитно пташками, Небо кличе до молитов тіла вимагають спілкування з духами і всюди звучить як ніжне belcanto, заклик до боротьби з розрухою. Вона у серцях замість голів, а серця лежать на продуктовому складі. Тож кожен […]
Сьогодні я вийшла з дому рано, Дивилася , як розпускаються квіти, Як мерехтять міські екрани, Як біля фонтану грають діти. В лаконічності дня – його надзвичайність, В раптовій зливі – його загадковість, Я дивилася, як дерева пручались, Облиті дощем містичним знову. Мов стародавній сувій, розкривається небо, У ньому прочитала мантру […]
Я піднімаю очі до зірок, краплини срібні падають на коси. Ні не дощ це, це-з зірочок вінок, який мені подарувала осінь. Я загубилась десь серед сторіч і невблаганно час стискає біло, а моя доля ходить обабіч і моя пісня десь не долетіла. І я не я, життя неначе […]
Вона пішла в котячий рай і там, кицюню, спочивай, довге життя проживши у краю, де побувала в кожному кутку. Дощ розпочався і поплив, неначе сум із неба лив, стара тваринка відійшла, їй – 100, якби людиною була. Такий поважний в киці вік, остання з прайду відлетить, а може […]
Був у мене друг Хікмет.* Знав він тисячу прикмет. * * * На рибалку зранку йшов. Й півдороги не пройшов- Біля дядькового стогу… Стрів корову я безрогу. -Погана то прикмета.- Згадав слова Хікмета. Спересердя мат загнув Та й додому повернув. На […]