Троянди роси, наче сльози, гублять, Є серед них прекрасна і предивна!.. Та жінка тільки, яку ніжно люблять, Лиш може буть по справжньому чарІвна!
кохання
2509 posts
Якщо б закохувались ми з закритими очима, Серця б змогли довічно так кохати! І чули б крила білі за плечима, Одна умова лиш – не підглядати!
..таке відчуття..що ти поряд.. ..я дотик душі відчуваю.. ..шукаю очима твій погляд.. ..і серце на мить завмирає.. ..та поряд навкруг сотні душ.. ..що в пошуках мрію чекають.. ..благаю..ти тишу поруш.. ..я голос твій серцем впізнаю.. ..у відповідь тиша мовчить.. ..птахи навіть спів зачаїли.. ..лиш серце в тій тиші болить.. ..чому ж […]
“Вона, не я” Ти будеш нас порівнювати з нею, По кольору очей, по довжині волосся. У мене темне в неї , як колосся, Та я не буду більше вже твоєю. Ми з нею не похожі, навіть трішки, Ні поглядом, ні сміхом, ні думками. А вона ловить рибу черв’яками? Засмучених доводить […]
«Вона писала…» Вона писала повідомлення, стирала знов, Хотіла розповісти про свою любов. Стільки думок, не вистачало слів, Він не дізнається , як серце її грів. Вона не написала, не розповість, Хай із середини це її мучить. їсть. Кохає іншу дівчинку, нею живе, А вона сильна все переживе. […]
Лишилось минуле незриме в думках, І перше юнацьке кохання. Короткі ті ночі, на ранок – лихе, Лихе і пусте те прощання. Ті чисті у грудях серця ще тоді, І тисячі мрій на майбутнє. Слова, поцілунки і хвилі прості, Сховалося в днях незабутнє. Ті зорі високі і ніжні уста, Небесний той […]
Ти любов всього мого життя, Хай тобі про це я не казала, Що так віддано, до самозабуття Я нікого в світі не кохала. Ти єдиний, хто в моій душі, Не мить тебе не забувала, І для тебе я своі вірші Не пером, а серцем написала. Тільки доля склалася у нас, […]
Візьму таксі і зникну в нікуди. Не йди за мною, я проха, не йди! Де я, там щастя просто не знайти. Не треба просто вже за мною йти. Я серце вирвав і віддав його. Тепер у грудях порожньо давно. Не можу я любити. Ти прости! Палю між нас, палю оті […]
Любов-кохання, зустрічі, розлука – здавалося б банальна історія. Та це частина реальності, від якої нікуди не сховатись; котрою жили і дихали люди; котра залишила на молодих серцях вічно ниючі рани. Любов, за яку заплачено високу ціну. А було це не так вже й давно, якщо звичайно не вимірювати час дитячими […]
Мені тоді було начхати, отак, я знала все-все з книг, – Тих книг, де Молох – не союзник, Такий наснився сон що Авраам ні з яким Богом не бував. Довкола так багато шепотіли темнозубими ротами, Все те було, про мене все, як про дещо “помилкове”, Серп впав із рук, подрав […]
Погожого, весняного дня на малолюдному, високому мості сидів на інвалідному візку не старий, безногий чоловік. Своїми міцними, добре натренованими руками він пензлем щось виводив на папері. Тепле сонце ще не пекло по-літньому, але вже яскраво засліплювало очі. Вдивляючись у височінь неба і за небокрай, чоловік примружившись надів окуляри і продовжив […]
..отрывал.. выдёргивал по пёрышку.. как с ромашки лепестки.. тоски.. ..выживет..не выживет.. по зёрнышку.. ветром усыпляло колоски.. ..мается душа в сомненьи.. мается.. солнце пепелит на вдохе пыль.. как не отсекай.. не забывается.. пусть и сказка.. для души то быль.. буду с губ твоих я соль снимать дыханьем.. нежно увлажняя язычком.. я привычна к соли..ты же […]
Я ніжно дивлюся в твої віконця, Та втішить тебе не маю чим, Я очі замружу до заходу сонця, Щоб його залишИти сяючим! Зустрінуться ті, що розлучені світом З своїми палко любимими! А ти і не знала, що я був вітром Завжди під твоїми крилами!
Немає, щоб любов без мук! Хто був близкий – той глибше ранить, Немає розуму у рук, Та є у них кохання пам’ять!
Давай, мы запасёмся лишь мечтами, Собрав их аккуратно в наших снах, Отправимся в неведомые дали, Чтоб наслаждаться ветром на устах. Без разницы куда несёт дорога - Извилиста, терниста иль темна, Держась за руки, не страшна тревога И каждый день улыбчива душа. Изысканно рассыпанные звёзды Подмигивают ночью с высока, И бело-серые […]
* * * Життя іде і все без коректур. І час летить, не стишує галопу. Давно нема маркізи Помпадур, і ми живем уже після потопу. Не знаю я, що буде після нас, в які природа убереться шати. Єдиний, хто не втомлюється, – час. А ми живі, нам треба поспішати. […]
Ми всі є для когось причиною болі, Ми всі є для когось причиною щастя! Комусь ти – неначе ланцюг на зап’ястя, А хтось вже без тебе – неначе без долі! Кого ти найперше пригадуєш вранці? Кого ти востаннє вночі пригадаєш? Де той, хто вустами зігрів твої пальці, Кому ти зорею […]
Не знаю, хто ти є і звідки, З яких озер, з якого краю? Але, як лебідь до лебідки, До тебе крила простягаю! Не тішив я свою уяву, ДрімОтно плесо парувало, А серце вже твою появу На нім, як скарб, передчувало…