«Шум літньої зливи –Він теж постарів з роками…» (Танеда Сантока) Час квітучих чилійських суницьЗачинені всі двері крамниць:Вітер зітхає –Щось шепоче про човенВ зеленому морі вишень,А може про крихіткуЯку звуть Нетреба.Рахую свічки-зіркиКоли поранене СонцеЗаплющує війчасті очі,Під вікнами тупцяє Темрява,Я бачу білу чубату чаплю,Що стукає в шибку,Нагадуючи про добу залізаІ наступні години […]
сонце
22 posts
Він робив морозиво зі снігу Солодке, наче січневий вечір. Він робив вино З крапель липневої зливи, П’янке, наче квіти троянд. Він лишав глибокі сліди На їдкій пилюці доріг – Може він був Людиною роздоріжжя – Я не знаю…* Дерева запізнювались на тризну, Чорнокрилі птахи думок Докучали вбраним у білі шати, […]
Сонце – вухастий заєць Малює знаки на жовтій глині, Якої торкались руки людей, Що вдягнені в торішні зимові сни Замість полотняного одягу, Що взуті в личаки лабіринтів, Що плетені з кори хлібного дерева, Яке посадив пастух Таргітай. Діти глеків-клепсидр: Їм жити серед жита та єресі, Серед хаток без вікон і […]
Прийде колись час (як завжди невблаганний), коли Сонце охолоне, перетвориться спочатку на білого карлика (схожого на тих, що блукали колись стежками Норвегії в пошуках жебраного хліба), а потім через безодню років на чорного карлика – холодну важку металеву кулю, що буде вічно мовчати в чорноті згасаючого Всесвіту. Але перед тим […]
У глеки налито світанокЗамість вина снігових елегій,Замість черлених краплинок літа,Замість води, що стає кров’ю лози,Коли майстер наметів пустельІ тесля кедрових воріт (які зачиняють)Благословляють весну:А ми отой трунок ковтками –Питво зимових світанків –Білих, як ожеледь, гострих як Сіріус –Голкою в скроню – зірка холодних вітрівКраю тирси і хліба, криниць і лошат,Срібних […]
Попередня частина: https://premiya.vidatiknigu.com.ua/svtlana/pereklad-6-sonetu-vilyama-shekspira/ Поглянь на схід, коли премиле світло щоразу перед очі, голову зведе в вогні, видінню новому вклонися, гляди священному величності служи; здійнявшись на крутий із раю пагорб як сильна юність у середній вік, все ж смертні до краси його прихильні, золотого паломництва звідують хід: але коли з […]
Є люди, з якими розмова, як ковток сонця, Словами – метеликами лоскочуть волосся і губи, І в душі твоїй замість світла маленького каганця Починає кресати блискавка вогняно – голуба. З ними хочеться дихати одним легковієм, У тиші, узявшись за руки, слухати подзенькування зірок, І ловити палахкі зайчики сором’язливими віями, І […]
Попередня частина: https://premiya.vidatiknigu.com.ua/svtlana/hto-obijmaye-mavku-za-kolino/ Віє вітер, віє зрання, верби нахиляє, а хто тую вербиченьку трусить і гойдає? А то Мавочка у листі на вербі сиділа, звідти дрібною росою із гілок трусила. А у небі понад нею летить повітруля, вітер хмароньку жене, край свій не забула. Як вітрило повітруля […]
Кохання -це океан твоїх очей, Такий загадковий, що він і не має меж, Кохання – це безпорадність ночей В очікуванні відповіді “я теж”. Кохання – це ніжність молодої трави, Блискавка над морем і велич річок, Кохання – це світло в моїй голові, Це мисливець, що тисне на гачок. Храми Непалу […]
Надходить вранішнє натхнення, Як сонце сходить понад морем, І забуваються страждання, І забувається все горе. Гарячий диск в воді купає Своє рожевеє проміння, Здається все навколо раєм, Радіють всі живі створіння. Рожевий диск рясного сонця Засяяв знов на небосхилі, Почався день, а із віконця Видніє море ген на милі.
Тоді коли забракло слів, в саду вечірнього покрою, Чиясь невидима рука згорнула книгу Бомарше, І там в розшитій золотом парчі, Коли мов застібкою сонце, Вона явилася нагою, З м’яким проміттям на плечі. В саду розлогі крони слів, рожевий цвіт луни згубили, Що мов застигли в цятках щік розкішним вибухом ночей […]
Спускавсь Іван Закаблук Із крутої гірки… Був з собою в нього лук Й діжечка горілки. Під горою стрів Гаврила (Заховались в хащі)- Сивуху випили й рішили Пострілять:хто краще? -От,диявол!Не поцілив…- Сказав Іван негречно. -Гнівити Бога-це не діло (Дуже небезпечно)!!! -От,диявол!Знов не вцілив (Освітлення погане)!.. -Ти дивися:який він”смілий” […]
Я люблю тіні, Люблю колони, Люблю коли сонце в тінях холоне. Я люблю вії, І розкосі очі, Люблю коли сонцем повіки тріпочуть. Я люблю тіні, І люблю повіки, І любитиму доти, і любитиму стільки, Доки в тінях сонце, доки ти схочеш, Бо важливо не знати, а вірити тільки, Що тіні […]
Дух поетики плетений косами, І розвіяний віями вірності, І нехай ненаситні літописи, – Сік загублений в м’якоті вічності – Жовтими абрикосами. Тут в обіймах з’єднались три ангели, Забавляючись давньою лірою, І шуміла шухлядами яблуня, Як образ, де образ – мірою, Бо яблука в ніч падали. Набивали соломою ящики, Розливаючи сонце […]
Змішалось все в безформній вазі сну, І запах гіацинтів й форми лілій, Мов світ дзеркал створив свою весну, З троянд – уста, пелюстки слів з камеї, Зібгавши всю квіткову таїну, В повабний стан м’яких, округлих ліній. Де теплий віддих макових полів, Напнутий дух в розлитій бані сонця, Ромашки там вмолились […]
Він розділив свій випадок на ризик, І звів рівняння до нуля, Додавши всі системи метафізик, І бог, і слово, і зола, Овал планет, любов її очей, Помножив слово «ти», на крик «моя!» І знав, що погляд сонця обпече, Що погляд той була його земля.