Роки зозуля в лузі лічить Життя буремного твого… Твій розум серцю протирічить, Та не запевнює його! І плаче серце, і не може, За що карається, збагнуть, Допоки Бог не допоможе Причину лиха осягнуть! І очі росами омиє Душі, мов вбогій сироті, І покаянію відкриє Назустріч Брами Золоті!
Daily Archives: 01.09.2018
12 posts
Життя – це мить. В ній добра мрія, В ній біль, розлука, Щастя і надія. Кохання в ній, Сльози, сміх і горе. І миті цій По коліна море. І мить цю зупинить Ніхто не в змозі. І ви живіть Не стійте на порозі. Життя – це мить. […]
Ты знаешь,(а если не знаешь,то будешь знать)из всех людей на всём белом свете, именно тебя хотелось бы обнять.И,что б улыбка до самых ушей. И,что бы всё,что ни сказанно – в самую точку! Ты понимаешь некоторые вещи и видишь то,что другие не видят. Есть просто люди в твоей жизни,так…прохожие,пришли-ушли,а есть Люди,которые […]
Час лине, мов вода, Його не зупинити. І треба пильним бути, Щоб Душу не згубити. Життя треба любити, Потрібно цінувати. Тоді у серці спокій – буде панувати.
— Не питай нічого про «так» чи «ні». Не пірнай за мною в цю каламуть. Там, на дні, у сумнівах і багні, всі мої надії самі помруть. — Не співай мені про глухі часи й біди, закарбовані на слюді. — Попроси довершеності, краси… — Нам би щастя. […]
так, мені знову нема що робити так, з інтернету знов лізе дурня телевізійні новини — про вбитих кожного клятого божого дня глеки побили сармати й трипільці парламентар агітує корів так, мені знову кортить до тубільців маловідомих країн-островів де ж моя правда без жодної вади? де ж мої зорі […]
Що більше до душі тобі: Любов чи заздрість, що ти маєш? Слова, слова, вони пусті, Якщо в душі ти зло плекаєш. Вони вбивають і живлять. Чи крила небо подарує? Емоції без світла сплять, В натхненні ти крізь час мандруєш. Крізь біль, негоду та журбу До сонця доторкнись руками, Ласкаву в […]
…Вернулась в край мой радостью весна, покой и мир, казалось бы, заслужен… Страна моя очнулась ото сна, но, Кромвель мудрый, ты опять ей нужен! Изгнал народ ублюдка-короля, придворные сбежали лизоблюды, но вновь на шею брошена петля рукою озверевшего Иуды… Грозя своею дикою ордой, возжаждал он владения удвоить, наполненную ложью и […]
Сестрицы две однажды вечерком повздорили о чём-то, как обычно… Одна другой влепила кулаком, крича притом натужно, истерично: — Уж я тебе попомню, не спущу! Я — главная, иль ты о том забыла? Нагайкою отцовской угощу! Ты — собственность моя, я так решила! — Мне кажется, доселе я спала… Вольна я […]
Вокруг лишь тьма, тревога и печаль… Горящий взгляд всевидящего Ока сегодня устремлён куда-то вдаль — на орды, подходящие с востока… Гремят щиты и громок топот ног, бесчисленны ордынцы Саурона, отстроен вновь диктатора чертог, одета на главу царя корона… …Но Гондор жив и Рохан тоже жив, незыблемы священные союзы, откликнутся народы […]
Сегодня трудновато мне любить соседа моего, родного брата, явившегося жечь, глумиться, бить тупого чужеземного солдата. Он топчет двор мой грязным сапогом и танками распахивает поле, общается со мною как с врагом, стремится удержать меня в неволе. Теперь я — зло, прозападный «укроп», не брат уже я, просто так, скотина, отныне […]
Бывает так, что мне не по плечу какое-то задуманное дело… В душе я от бессилия кричу, и разум мой, и слабенькое тело, мне кажется, не выдержат борьбы, суровых, непосильных испытаний, ударов мне неведомой судьбы и горечи несбывшихся мечтаний… Мне мнится, что вовек не одолеть бетонную задачи невозможность, барьеров не сломать […]