Прийшла додому Ната (Десь навпроти ночі): -Нахамили мені,тату… На місці робочім… Нагрубили немало (Каже Наталка)- В очі сказали: “Давай,нахалка”!.. * * * Дивний народ пішов- Не були слова ті грубі- То…фільм”Халк”ішов У місцевім клубі(!!!)…
-Що такого відбулося (Чи не хочете учитись)- Як це вам удалося… Знову(!)запізнитись? -Не винні прибульці маленькі Й…умови…погодні… Тут ТАКЕ”діло”…простеньке;- Проспав я сьогодні… -Ну,ви даєте,студент (Подиву немає меж)… А причина в той момент? -Не…виспалась(!)теж…
І що ти маєш в цьому світі? Багацтво, волю чи красу. Ти маєш миті, тільки миті. Як ранок зронену росу. Сьогодні день, а завтра ранок. Торік і через сотні літ. І кожен пройдений світанок – Лиш миті плавний переліт. Є мить народжуваться й жити. Є мить для щастя й суму […]
Вже осінь дихає мені в потилицю, Й на скронях проступає сивина. Все нижче й нижче моя гілка хилиться,
-Колись ще молодою (Якось теща згадала) Була такою я дурною (Помилок немало!)… -Себе(мовив зять) Гудите ви марно- Бо з тих пір,мать, Збереглися гарно!
Де сива мати сіє мак, Де сонця золото черлене, На свіжій латці сірозему Шука поживи гордий грак. Десь ходять табором віки, Комашка кожна хоче жити, Сюди ж приходять тільки діти Хитати спогадом думки. Хай будуть тут хоча б отак, Хай знають радощі і міру, І буде мак дивитись щиро, І […]
Бозони. Інформація. Пептиди. Прогресу кінь копитом землю б’є. А десь за морем привид Атлантиди напевне й досі дивовижний є. Бездушності латає чорні діри. Історій дивних пише полотно. Живе собі і просить трохи віри у те, що осягнути не дано.
Ще був мороз. І терен ще не цвів. Іще поля не зеленіли в душу. Іще було доволі тихих снів, і зорепад ночами в безвість юшив. Ще небеса любили самоту і млявості тримало павутиння… Я чув весну. Я чув її ходу та ручаїв холодних бурмотіння.
У дзвін відплати радо доля б’є. Тьмяніє світ і хочеться кричати… Лонгін… Альбін… і ти, дитя моє… Чом вас багато? Чом вас так багато? Хто вас зібрав у зграю хижаків І як його підтримати змогли ви? Нема… нема довкруж чоловіків, Як на одного всі разом сміливі! Я вірив вам! Ішов […]
Небо півдня, глухе і кирпате, Замоталося в чорну парчу, Я вчепився за подих пасату, І на пошуки індій лечу. Хай пробачать альтанки і клумби Прохолодних толедських садів, Бо не в моді там нині колумби, А фанатики мрій – поготів. Там інтриги й характери сірі, Там кубло для гордині і зрад, […]
Люблю тебе я, краю мій Подільський, Себе знайшла тут й доленьку свою, Ходила боса там, де роси чисті Й краса беріз в весняному гаю. Зелених трав шовкове простирадло, Барвистий килим квітів запашних І смак осінніх яблук й груш із саду, Мені і досі не забути їх. Де у заметах вулиці […]
Потрапити просто в тенета солодкі кохання, М`якенько так стеле доріжку туди Купідон. Та тільки веде стежка та найчастіш до страждання, Завжди сил бракує здолати отой Рубікон. Чим вище злетиш ти на крилах любові до неба, Тим буде болючіш летіти знекровленим вниз. Мабуть, для кохання теж мудрості трішечки треба, Хоч важко […]
Він потопав в закоханих очах, І від напруги бились громовиці! Горіла спрага на її вустах, Лукавий пив з гріховної криниці. Забув за все! Були лиш: він, вона! І пристрасть, що вогнем їх обпікала! Від поцілунків зовсім вже хмільна, Народжувалася , знову помирала! Світало… Ніч поволі відступа. Купались світла промені […]
Ти поклич мене тихим шепотом, Я почую його за милю, Защемить душа ніжним трепетом, Понесуть нас блаженства хвилі. Втечемо удвох від буденності, Що іржею вкриває долі, В поцілунках, у вирі шаленості У твої я занурюсь скроні, Я пропала… у сіті попалася. Душа в погляді твоїм тане. До небес я […]
Черпала в зір небесних ти любов, В блакиті неба ти черпала ніжність. І шепіт втаємничених дібров Твій всесвіт одягав у дивовижність! Блукали мрії між весняних трав, Де роси діамантами горіли, Чарівне диво – вечір чаклував, А Купідон гострив підступно стріли. Від почуттів без крапельки вина […]