Осінній день приліг мені на плечі, Він весь тремтить від холоду вітрів, Блукав самотньо в тихій порожнечі Між голих кленів, лип і яворів. Він не хотів із осінню прощатись, Яка сумує й плаче за вікном, І буде знов у мріях сподіватись, Коли вона всміхнеться бурштином. Цей день мені повідав про […]
Кромсить душа в сміливім декольте Ховає в пазуху думки суїцидальні Колись вона жила у площині де’Куатьє Тепер несила їй пройти ходи астральні Заскиглить голодом ще не зачата плоть Її омріяних терпких зміє-фантазій Зірветься страх метеликом й стрибком В клубок зіб’ється в садо-мазо танці Завита в пелен́у болíв, горе-страхіть Кігтя́ми зачіпляється […]
Вокзали пахнуть безпритульністю І потяг йде у далечінь, Та з особливою дошкульністю Гуляє вітер між щілин. Вітри несуть лахміття осені, Перон застиг в чеканні снів, І звуть колеса стоголоссями Туди, куди ніхто не смів. І не сховатися за зливами, Гроза розірве хмари вщент, Все залишатися вразливими, Та слухати осінній щем.
Жовті соняхи втомились, Поховали очі, Опустили свої цвіти – Вже чекають ночі. Відвернулися від сонця, Від його проміння, Заховали темні личка – Ось така в них звичка. Попрощались з небом синім, Та й зустріли зорі… Але вранці, з першим півнем, Знов будуть у строї. 08.06.2018, © Анна Силка
Ранок ночі не товариш, Ранок ночі є чужий, Не врятує й не сховає, Рани, мабуть, заживить. березень, 2015 © Анна Силка
Весна приходить у наш край Та зігріває наші душі! Повір, мій друг, існує Рай, Його створити тут ми мусим. 16.03.2016, © Анна Силка
Сумно стає все частіше, Й серце моє завмира, Серед бездонної тиші Осінь приходить чужа. Всіх омиваючи фарбами Ще не відомих світів, Ми залишаємось тінями, Що все шукають шляхів. 10.09.2010, © Анна Силка
(Мамі присвячую…) Я спасибі казати не стомлюсь Найріднішій людині в житті, Адже все, що я маю сьогодні – Я завдячую тільки тобі. За недоспані темнії ночі, За любов материнську твою – Я підношу долоні до неба, Лиш за тебе я Бога молю. Ти для мене – найкраща у світі, Ти […]
Страшно буває, коли наодинці… Страшно буває, коли ти сама, Ніби й життю ти повинна радіти – Тільки радості тої чогось все нема. Світло і сонце – тиха омана, Серце коханням ватри пала. Моя маленька, смілива надія В далеч душі закутки утіка. У сни ті яскраві, чудово убрані, Де місця брехні […]
Ніч тихо проходить, Сон мій все далі відводить, Серце говорить: «Помру! Якщо погляд його не знайду!» Погляд коханий, ласкавий, Що все хвилює сильніш, Але з наближенням зустрічей Й серцю стає веселіш. 09.09.2010,© Анна Силка
(присвячую Н. Гейман) Неба….безмежного неба… Тої святої краси… Мені все частіше, Як ластівці треба, – Пустити під крила вітри. 02.04.2017, © Анна Силка
Через міст, у яскраве майбутнє, Лиш вперед йде за кроком мій крок. Подолавши незгоди безумства, Візьму в долі щасливий квиток. 26.08.2016, © Анна Силка
Там, де зелені густії сади, Там, де свій шлях прокладають ставки, Там, де вся юність пройшла молода, – Там зостається душа на віка. Там, де щебечуть малі солов’ї, Там, де у серці линуть пісні, Там, де біліють хмари в росі, – Думка все лине у рідні краї. Там не забути […]
Сидячи мовчки біля вікна, Тихо ніч скаже, що досі сама… Досі сама все стрічаєш зорю, Подумки десь залишаєш весну. В серці своїм залишаєш лиш біль, Хоч погляд ласкавий, але він лиш тінь. Тінь – це життя, що все далі мина, Тільки вночі страх із серця втіка. 04.10.2010, © Анна Силка
Сумний Париж… В холодні вечори́ Я за твоїм вікном, кохана, стежу, Чиясь сльоза скотилася з гори́ І закотилася за Ейфелеву вежу. Ось тінь твою побачив неземну – І серце моє в грудях заспівало, І я б заліз на цю скляну стіну, Якби це щось між нами поміняло! А, може, диво […]
Коли сили немає: ні душа, ні тіло, Здається, що за спиною й крила посивіли. Ніби тягар тяженний до ніг прив’язали, На самій висоті політ обірвали! Коли бачиш ти як руйнуються мрії, З тріском до низу летять всі надії. Як подих твій кожен вимагає зусиль, А кожен стук серця […]
зниклий безвісти І мідним дротиком мирний спогад в’їдався у пам’ять десь на межі раннього літа й зимового сонцестояння скільки місяців іще, років. чи вісім, чи дев’ять. до жриць піднебесних треба відправити своє клопотання. скільки ще тіл поглинуть окопи ротаті. на зап’ясті – зиклий безвісти – болюче тавро. міномети-гульвіси вибльовують кропив’яне […]
«Покидьок» Струна порвалась поміж нас І не звучить мелодія Тебе у світу я б украв Й перетворивсь на злодія Нещадно пальці в струни рвав Не помічав лиш очевидного У своїм серці відшукав Я покидька огидного Страждала ти від моїх слів І твої сльози лилися Спалив багато я мостів Лиш […]