ТРЕМТ Буває… так важко дібрати слова́ː Крізь душу неначе застрягли чуття І хвилі натомлені в небо звива До зорь занебесних. То – мо́є життя, Яке смутком Бога світ мрій сповива. На пензлі художника – нитка буття, А пульс лицедія – це маска […]
кохання
2509 posts
У зачинені двері – не стукаю, Злісних натяків – не розумію. Не вважаю розлуку – мукою, Я навчилася жити…Я вмію. Зустрічаючи погляд, впевнено,- Твердо тисну тобі руку. Відстороненими темами Розбавляю сердець стукіт… Нереально-складний задум мій (Усміхатися, говорити…) Перевиконано. Зрозумій: “Я без тебе УМІЮ жити!”
Пуста кімната, пусті стіни і гуркіт машин за вікном, Темна кімната, темні стіни, бокал наповнений вином. Одна сльоза, одна причина та сотні божевільних думок. Один погляд, один дотик і ти дістанеш навіть до зірок. Слова правдиві, слова щирі й немає масок на лиці. Єдиний крок, єдиний вчинок і мрія у […]
У ранковім чеканні весни Підведу я свій погляд у небо. В сонця променях згубляться сни І полинуть із вітром до тебе. А у них я з тобою удвох… Світла райдуга неба над нами. Нас кохання з’єднало обох Радість лине у небо піснями. Гріє дотик твій теплих долонь Слів ніяких у […]
Напевно, не варто писати тобі листи. Читати уявні твої й поготів не варто. Складаю в шухляду, і знову рахую втрати. Усі — неважливі. Болиш у мені лиш ти. Голодним щуром невідомість шматує дні: За що покарав ти? Навіщо отак покинув? Картається серце: «Я винна… я винна… винна!..» А розум нечутно […]
Пройти хотя бы раз По краешку твоей судьбы… (с) Леонид Дербенев Лёгким касаньем солнечных тёплых губ Каждый рассвет ложится в мою копилку. Бойко звеня, заливисто дни бегут. Шепчутся рифмы, стайками вьются пылко. Ты где-то есть… И солнце поёт внутри! Поит меня густым золотистым светом. Пульсом в висках рождается новый ритм. […]
Харківським гнилим запахом, Кохалися димні труби. Удвох цілувались за цехом, Життєвим тремором, люди. Ти збирала мене рудим, Волоссям, на рукаві. Щоб я не казався нудним, Оглянись, ми вже молоді. І не згадуй мене п’яним, Що образи били нестерпно, Не одна ти, незвучно тьмяним, Страждала ображена вперто. Закривались між нами двері, […]
Добридень принцесо, дозвольте сказати, Сьогодні в палаці відбудеться бал. Ну, що ж, ви, маленька, не треба мовчати, Сам принц запросив Вас на цей карнавал. Не хочете на бал? Тоді зіграємо спектакль? Де головні актори - Ви і я. Спершу наповнимо ми келихи побляклі, Щоби не втратити прекрасний смак життя. Сценарій […]
Вулицею твого життя уже не вперше, Звучать одні й ті ж самі кроки… Скоро стане зовсім легше... Якщо засвоїш ти життєві ці уроки. Зроби яскравим ти своє життя, Не дивлячись на темні кольори... Хай серце твоє лиш радіє - це затям. І переступай через власні контури.. Меланхолію відкинь подалі.. І […]
Моє літо немов посварилось із сонцем, І вранці я бачу перехожих в пальто. Тепер не поспиш із відкритим віконцем І каву тепер п'є зі мною - ніхто. Мені без тебе наввть кава не п'ється, А якщо навіть п'ється - то вона - це не те. Вона крізь серце діряве проллється […]
Ти прочитаєш цього́ вірша обов'язково, а потім трішечки подумаєш про мене. Не викидай дарма душі моєї слово, Воно приховує в собі те почуття шалене. А я про тебе думаю не трішки, Ти у думках моїх ховаєшся весь день. Говориш про свою приховану усмішку, Повір, вона - найкраща із натхнень. Мені […]
Дівчино, станьте для мене Алісою, Ми вип'ємо з вами зеленого чаю з мелісою. Разом привідкриємо стару завісу Прекрасну завісу Неповторної Країни Див. Ми разом швиденько туди заліземо, Не маючи грошей, документів і навіть візи... Я подарую тобі печиво із написом "З'їж мене" Якщо чесно, то цього я сам тебе і […]
Тебе, на жаль, не знала і не знаю, Бо ти живеш у мріях і бажаннях. Приходиш потай коли засинаю На ліжко сядеш тихо, зовсім скраю, А потім десь зникаєш прямо зрання. Так іноді торкаєшся волосся, Слова шепочеш ніжні і казкові. Ти тішиш мене тим, що все вдалося І наче те […]
Яскравим світлом в сірості ночей Коли весь Всесвіт хворий божевіллям, Коли лютують злоба і свавілля, Наснився ти… Твій час назад тече… Все навкруги безглуздо і химерно. Все тлінно: люди, пам”ятники, віра. Земля волає передсмертним риком звіра…́ Ти змахуєш з плечей космічну скверну. В багно любов безжально затоптали Вже люди, як […]
Найжахли́віше те, що так, як тоді – не виходить Найпечальніше те, що я вірю в щасливі закінчення Що мене з цього русла чіпкого ніяк не виводить Хоч у крайнощі падай, хоч в відчаї Нам залишився попіл – ні пробачень, ні писаних істин Засинаємо в різних пустелях, ніби забуті Я ненавиджу […]
Мені байдуже, з ким ти спиш Байдуже, кому ти цілуєш вуста Кому даєш ковдру вкрити голе тіло Хто курить біля вікна, яке виходить на площу твого міста Мені байдуже, кому ти перебираєш волосся Кого зранку боїшся розбудити Ти робиш каву без цукру, та всерівно Чиї руки торкаються твого тіла Мені […]
Ми пам’ять втопимо в дощах, чекаючи проміння літа чи, може, подарунку звідти — відлуння теплоти хоча б. Потонуть у гіркій іржі будинки наші, наче кволі, натомлені в безкраїм морі, старі поважні кораблі. Тоді, лишившись сам на сам із хвилями брудної люті, між водяної каламуті ми пам’ять віддамо дощам. Богдан Ковальчук. […]
Яка ж ви, люба пані, незвичайна! І, бачить Бог, скажено б я хотів, зустрівши вас на станції «Почайна», чкурнути з вами до «Осокорків»! Насилу ми запхалися б в вагона, втопилися б у поті часу-пік… А стук коліс не згірш за Мендельсона щасливе майбуття би нам прорік! Вінчав би нас невтомний […]