Грустишь? Не грусти! Все будет хорошо. Любишь? Прости. Пусть даже все ушло. Любишь? Прости. Забыть не спеши. Те слова просты На лист напеши. Те слова просты Ты в чуства одень. Пусть теперь просты, Пусть надежды тень. Ты их напеши, Не рабей сей час. Пусть листва шуршит, Пусть осенний час. Грустиш? […]
сум
29 posts
Чому сумні у тебе очі? Чому на дні у них печаль? Чому в зимові довгі ночі весь час вдивляєшся у даль? Нема в очах твоїх надії, немає в них життя вогню, вони не бачать навіть мрію і гублять молодість свою. Чому сумні у тебе очі, – про це вже знаєш […]
Сумувала осінь, сумувала: Дощем холодним поливала, Туманом над рікой ставала, І жовтим листом облітала. Та все ж красою око милувала, Як паморозь на вітах грала, Як землю килимом вкривала І капля в павутинці зазвучала. Холодна, мокра та зачарувала, Листочком в танці закружляла І мрячкой землю омивала… Так тихо, […]
Ні що не вічно у цьому житті. Все має свій початок і кінець. Все. Не можна з хватитися за один момент і надіятися, що так буде завжди. Так не буває. І навіть, якщо мої душа і тіло так і залишаться його – це нічого не змінить. Просто прийшов наш час. […]
Во мне нет грусти, сожаленья И я не злюсь, не плачу, не смеюсь И не приходит вдохновенье Я только жду, когда проснусь. Мне снится сон цветной и явный Пришла любовь и солнца свет. Такой земной необычайный Когда-то ты сказал «привет!» В одну секунду – все не важно. В […]
Останні дні… Чомусь сумні останні дні тепла. Немов у сні, десь вдалині Зникає все, що мав. Останній рух замерзлих рук – прощальний змах крила. Химерний звук: ледь чутний стук твого серцебиття. Останнє “ні” ще не в пітьмі – в листопаді життя. Хтось крижаний і неземний цю осінь закликав. Останнє “так” […]
Я не ангел. Я просто це знаю. Я безкрила. Без німба я. Без… Я не ангел. Проте я кохаю. І любов моя вище небес. Я не ангел. І сльози розлуки Залишу я у серці твоїм. Я могла б, але сковані руки, Рознести цю розлуку, як дим. Я не ангел. Я […]
Ця ніч – медова. Зірка з неба впала. І місто огорта духмяний запах трав. А я своє бажання загадала. Так хочу лиш одне – щоб ти про мене знав. І хочу почуття свої розкрити. Це важко так. Чому? Прошу, скажи мені. І ми завжди поводимось, як діти. Боюсь почути я […]
Осінь тихо, несміло скрадається, Шелестить жовтим листям в ногах. Сонце втомлене ще посміхається. Де ж поділося літо? У снах… Мужні квіти красою милують, Попри дощ і нічні холоди. Журавлі відлітають-сумують, Заховавши у небо сліди. Й дивно так, що нікому не дивно. Звично йдем на неперший урок. Осінь в душі заходить […]
Сумую за тим чого уже немає І більш ніколи не буде… У спогадах думки мої витають Їх час ніколи не зітре… Сумую, бо маю право Лиш сумувати та мовчать І усміхатися по~справжньому, Щоб сльози із очей не випускать. Сумую, в грудях дихання сперло Пече, болить та розриває на шматки… Неначе […]
Я не люблю тебе. І ти це мусиш знати. Але люблю. Не хочу, щоб ти знав. О Боже, як же боляче мовчати!.. Та говорити рано. Час ще не настав. Я крижана – ти кажеш. Я колюча. Холодна і чужа, похмура я. Авжеж. Хоч важко стримати емоції пекучі, Бо почуття мої […]
Звернення до світу Темрява оповила наші серця, І у смиренні ми чекаємо кінця. У світі введені нові стандарти, І все навколо по законам Спарти. Ти добрий і наївний? Ти слабак! Для нинішнього віку ти - простак. Світ любить злих, Світ возвеличує жорстоких, Проте ненавидить світ - "кротких". А честь, порядність! […]
І день за днем, за сходом захід, В кімнаті знову відгук вулиць. У склі вітрин, сірі силуети, Немов з минулого вернулись. І всі ці лиця є знайомі, У посмішці у погляді в словах. Серед все заповняючого шуму, Тиша їх найбільший страх. Крики їхні не почути, Бо прагнем вірити очам. В […]
Доповна випивши чорної води, По щоках стікали чорні сльози. Вам не зрозуміти причину моєї журби, Не зрозуміти, чому в душі постійно грози. Пряма моя завжди іде униз, І прірву там завжди шукає. Ніхто не викрикне «Спинись», Не прошепотить «кохаю». Ім’я моє роки зітруть, Земля засипле «дім». Всі житимуть як і […]
Ну, що сказати тобі, чого ти не знаєш досі? На рифах мої кораблі, і Лахеса розбита на носі, Мені полюбився трюм, і запах дубової бочки, Не смакує давно ізюм, та й сидіти доводиться мовчки, Мабуть чайки також мовчать, і подохли без риб пелікани, Роздерті вітрила і щогли риплять, як вітер […]
Не повні печалі вітрила твої, Не п’яні від теплого бризу, що в хвилях. Ніяк не відчалиш від тих берегів Де мила твоя залишалась. А море сліпило лускою хвилин, Годинами, днями над серцем глумилось. І він залишався один на один З безвітрям, де все зупинилось.
Хто вона? Звідки… Душа, що виникла, Неповторної жінки – душа. Невагома, в повітці грудної клітки, Тіло твоє знайшла. Повіки! Очі… Розвіюють вигадку, Знаками сполох б’ють, Дивляться так, наче в жодному випадку, Серце не розіб’ють. Шепотом? Христя… Розхристана іменем, Розіп’ята мовчанням із уст…т-с-с, Серце навіки тим літерам віддане, Що терпкість душі […]
Парк застигає у осінній тузі, барв щемних листопаду час, іще шипшина червоніє, скоро посиплеться на шлях. Синіє небо лазурово-чисте, дерев вершини до неба спішать, жовто-зелений лист в берези, а клену став вже відлітать. Жовтіє пасмами берізка, чи листям пожовтіла вся? Сонячні тіні – тонкі й ніжні, лист клену […]